Глава 1. Поколінська дегенерація у здоровому співтоваристві

Природні бажання будь-якого біологічного об'єкта та виду в цілому – виживання та розмноження.У природі шляхом природного відбору виживає та розмножується найсильніший, найкращий.У штучних умовах біологи, ботаніки і зоологи ставлять своїм завданням поліпшення якості потомства за допомогою селекції, а десь і за рахунок генної інженерії, досягаючи в результаті контрольованого посилення корисних ознак.Наприклад, підвищення морозостійкості та плодоносності у рослин, наростання м'язової маси худоби, збільшення швидкісних та силових показників у гончаків собак та коней.Таким чином, і в природному, і в штучному відборі відбувається поступове вдосконалення виду, а отже, кожне наступне покоління стає сильнішим, міцнішим і витривалішим.

Культивування якостей, властивих найсильнішим, і їх потомству – основне завдання еволюції.Результатом еволюційних процесів має бути набуття наступним поколінням властивостей, які підвищують виживання та подальшу можливість розмножуватися.

Реалізацію цих тенденцій можна простежити у професійному спорті, де щороку оновлюються рекорди у швидкості бігу, стрибках у довжину, піднятті ваги.У цьому професійний спорт – найскладніша система багатоетапної підготовки спортсмена.Найперспективніші відбираються ще у дитячому віці.Постійно удосконалюються методики тренувального процесу, розробляються способи медикаментозної стимуляції, фізіотерапевтичні методи прискорення відновлення.Все перераховане перетворило професійний спорт на серйозну індустрію спортивних, інженерних та медичних технологій.

Але, на жаль, функціональний стан того ж таки спортсмена не залишається стабільним протягом спортивної кар'єри та з віком, незважаючи на збереження обсягу тренувань, рівень спортивних результатів у циклічних та силових видах спорту поступово знижується, а кількість часу, необхідного на відновлення, збільшується.

Аналогічні тенденції набагато легше простежити у нетренованих середньостатистичних людей.Той обсяг фізичних та побутових навантажень, який з легкістю виконувався у підлітковому віці, без явних зусиль у молодому, у зрілому віці, вже після сорока років, потребує значної напруги.Цей тренд відбиває персональну вікову дегенерацію, основу якої – вікове зниження рівня гормонів, уповільнення швидкості метаболічних процесів і ферментативних реакцій.

На ранньому етапі зниження функціональних можливостей ми відзначаємо лише фізичний дискомфорт при стресових навантаженнях.У разі розвитку більш глибокого дефіциту або збільшення значущості неспецифічного стресу, яким може стати емоційна, фізична перенапруга або інфекційний процес, призведе до розвитку серйозного захворювання.

Останні десятиліття увагу лікарів, учених, біохакерів-аматорів привертає тема уповільнення вікових дегенеративних змін, так звана антивікова терапія.Вона принципово відрізняється від підходів класичної медицини, яка намагається продовжити життя людини, виліковуючи її від хвороб.Мета антивікової терапії – підвищення функціонального статусу організму, отже, профілактика розвитку хвороб.Незважаючи на правильність і логічність загального посилу та ідеї, на жаль, сучасні дослідження носять фрагментарний і несистемний характер.Здебільшого вони спрямовані на пошук «чарівної таблетки» або терапевтичного методу, здатного вирішити всі ці завдання.

Загальні цілі класичних лікарів та фахівців антивікової медицини – продовження тривалості життя та покращення її якості.Існуючі звіти демонструють наявність досягнень у цій галузі.

Так, тривалість життя за останні шістдесят років зросла в середньому на десять років, у розвинених країнах досягаючи вісімдесяти років.

Описані факти (поява нових рекордів у спорті, збільшення тривалості життя) можна пояснити покращенням якості харчування, рівня житлових умов, збільшенням доходів, збільшенням кількості доступних залів для фізичних тренувань, а також прогресом медичних методів діагностики та раннім виявленням захворювань, винаходом нових ліків, у тому числі і для терапії раніше невиліковних хвороб.Але на тих же медичних конференціях, де озвучуються успіхи та досягнення сучасної медицини, звучать і повідомлення про наростання кількості, частоти та тяжкості захворювань, що можна інтерпретувати як об'єктивні критерії зниження якості здоров'я у популяції.

Справді, за час відзначається драматичне зниження віку дебюту і загальне наростання таких важких захворювань, як цукровий діабет, нейродегенеративні захворювання (розсіяний склероз), ревматологічні захворювання (ревматоїдний артрит) і онкопатології.

Схожі за спрямованістю тенденції виявляються у різних груп пацієнтів із різними захворюваннями, що свідчить про розвиток системної дегенерації.Порівняння аналогічних груп пацієнтів п'ятдесятих – сімдесятих років XX століття та нинішніх виявляє багаторазове збільшення захворюваності, а порівняння рівня здоров'я, що фіксується під час диспансеризації, виявляє зниження фізичних кондицій у здорових дітей та підлітків.Це змушує об'єднати описувані тенденції в термін «поколінська дегенерація», механізми та закономірності якої описані в цій книзі.

На противагу терміну «еволюція» поколінська дегенерація – це системне зниження функціонального стану біологічних організмів у часі, що закріплюється та посилюється у наступних поколіннях.

Під поколінням слід розуміти сукупність людей, що народилися в одному тимчасовому проміжку, що проживають у схожих умовах і репродукуються приблизно в один і той же час.У середньому зміна поколінь людей відбувається за 20–25 років.Відповідно, в одній сім'ї ми можемо виявити, як правило, три покоління: діти, батьки, бабусі з дідусями.Зміну здоров'я можна простежувати й у межах однієї сім'ї.У цій книзі описуватимуться зміни, що відбуваються з людиною як біологічним організмом за останні три покоління: з 1960-х років до 2030 року.

Моя власна клінічна практика складає 25 років.Я працюю з дітьми та дорослими, тому добре знаю всі три поколінські групи.Цього року заснована мною клініка складного діагнозу «ПланетаМед» відзначає своє двадцятиріччя, і з кожним днем ​​я і мої колеги зустрічаємося з пацієнтами різного віку з важкими, рідко діагностованими і важко курабельними патологіями - від цукрового діабету 1-го типу до захворювань до захворювань, від дуже орфан.Наші пацієнти – люди різного віку, які прилітають до нас з усього світу.Багаторічне спостереження за пацієнтами та їхніми сім'ями дозволяє нам проаналізувати, наскільки раніше маніфестують захворювання та наскільки важче вони лікуються.Це і є одна із сторін поколінської дегенерації.

Поколінська дегенерація є соціальною, економічною, медичною та суспільно-культурологічною проблемою, яка зараз переходить у ранг першочергових та найважливіших.Кожен із читачів може побачити прояви цієї дегенерації у своєму оточенні.Сьогодні у кожного є знайомий, у чиїй сім'ї росте дитина з тяжким захворюванням, а метаболічний синдром та ожиріння реєструються у двох третин людей старше сорока років.Серед знайомих обов'язково знайдеться і сім'я, яка використала допоміжні репродуктивні технології (ЕКО та ін.) для народження дитини.Підвищена увага до усунення ґендерних пріоритетів призвела до появи законів, що забороняють пропаганду одностатевих відносин, проте ця тенденція є не культурологічною та соціальною, а медичною та біологічною проблемою, механізми якої також будуть описані в цій книзі.Синхронно з цим трендом відзначається постійне збільшення числа людей з неврозами, депресіями та панічними атаками, які можна виявити практично у кожної молодої жінки/молодого чоловіка.

На жаль, не помічати ці тенденції неможливо, але здебільшого цьому намагаються знайти спрощене пояснення.Так, зниження фізичного здоров'я у дітей та розвиток метаболічного синдрому у дорослих намагаються пояснити зниженням обсягу фізичного навантаження;поведінкові розлади у дітей – гаджетами та комп'ютерними іграми, а психопатологічні стани у молоді – особливостями підліткової культури та віяннями моди.

Таке замовчування та ігнорування серйозності феномену поколінської дегенерації провокує посилення описуваних тенденцій, що робить прогноз стану здоров'я нації через 30–40 років жахливим.

Зміна рівня здоров'я дітей та підлітків

Оцінка здоров'я дітей першого року визначається відповідністю темпів моторного розвитку.Здорова дитина повинна тримати голову на місяць, перевертатись у 4,5–5 місяців, сісти у 6 місяців та почати самостійно ходити до року.

Нормативи, якими користуються лікарі-педіатри та самі батьки, формуються на підставі статистичних даних, де умовною нормою є діапазон значень, який зустрічається найчастіше.Так, сучасні нормативи «дозволяють» дитині почати ходити до півтора року, а то й до 20 місяців.Але навіть у межах цих референсів дедалі більше дітей наближається до меж норми та патології.Серединне значення – медіана – зміщується також у бік патології, тобто затримки розвитку, причому умовно не виходячи межі референсу, отже, не викликаючи тривоги.

Кожна дитина окремо, що залишається в прикордонних умовних нормативах, виглядає ніби здоровою, при оцінці ж популяційного тренду простежується негативна тенденція, яку ми щодня відзначаємо на лікарському прийомі.

Аналогічні закономірності простежуються і з психомовним розвитком.Діти загалом починають пізніше говорити, вони частіше зустрічається синдром гіперактивності і дефіциту уваги, який намагаються скоригувати методом педагогічного і виховного впливу.Однак поява психологів у штаті кожної школи та підвищення їхньої затребуваності також може вказувати на зміну популяційного психоневрологічного здоров'я дітей.Описані зміни у конкретних дітей нерідко мають прикордонний характер і поки що не вимагають медичного втручання, проте, зважаючи на паралельне наростання тяжкої психоневрологічної патології, ці, здавалося б, некритичні зміни повинні викликати настороженість.

Порівняльне дослідження сили кисті дітей методом динамометрії у 1960, 1980 та 2010 роках виявляє значний регрес фізичних здібностей.У дівчаток 8 років 1960 року м'язова сила дорівнювала 10,4 кг (у хлопчиків 12,8), а 2000-ті – вже 5,4 кг (у хлопчиків 6,5).Тобто зниження становило близько 50%.

У підлітків 1960-х середня сила кистей 31,4 кг (дівчатка) та 45,5 кг (юнаки), у 2000-х роках ці показники були 21,8 та 31,4 відповідно, тобто зниження на 25–30 %

Очевидно, що в основі цих тенденцій лежать зміни гормонального та метаболічного статусу дітей, що не залежить в даному випадку від обсягу фізичних навантажень.

Варто зазначити, що в проміжній точці дослідження - в 1980-і роки - тренд, що описується, вже був помітний, але не був настільки драматичним.І можна з упевненістю припустити, що наступне когортне дослідження дітей та підлітків у 2030-х і 2050-х дасть ще більш жахливі результати, оскільки описані вище зміни – закономірність, що відображає поколінську дегенерацію функціонального стану здорових дітей, обстежених у режимі диспансерного огляду.

Зміна здоров'я дорослих людей

Відомо, що метаболічний та функціональний стан організму багато в чому контролюється гормонами.Порівняльні дослідження гормонального статусу здорових чоловіків показують, що на початку 1980-х років середній рівень тестостерону становив 814 нг/дл, а 2002 року – 536 нг/дл.

Поколінське зниження гормонального статусу здорових чоловіків корелює зі зниженням ефективності сперматогенезу;так, в 1970 році середній показник був 330 млн сперматозоїдів в еякуляті, а в 2020 році - 120 млн. сперматозоїдів.

Таким чином, якщо зниження триватиме в темпі, що намітився, до 2030–2040 років середня концентрація наближатиметься до 40 млн/мл, що є критичним значенням у плані розвитку чоловічої безплідності.Це підтверджується різким наростанням «чоловічого фактора» як причини безпліддя пари.Провівши паралель між рівнем тестостерону у чоловіків та зниженням фізичної сили у дітей, які не досягли фертильного віку, можна припустити, що ці діти вже перебувають у зоні ризику.

Співзвучні зміни виявляються і під час досліджень жіночого гормонального профілю та фертильності.Оцінюючи популяційної сексуальної активності однакових вікових груп зазначено виражене зниження кількості статевих актів протягом останніх 40 років.Кількість пар, які регулярно займаються сексом з періодичністю раз на тиждень і частіше, скоротилася з 48% до 39%.Загальна частота статевих актів впала на 13,9% за описуваний період.

Секс і значно меншою мірою мастурбація – невід'ємна і необхідна частина дорослого життя.Статистичний «провал» викликає подив і вражає тому, що за останні десятиліття відбулася низка змін, які за логікою повинні збільшувати кількість сексу – стали кращими житлові умови, в готелі можна зняти номер на ніч або на пару годин, з'явилися різні додатки та сайти для швидкого пошуку статевого партнера, до вільних стосунків та полігамії в цілому стали.

Як кількісні, і якісні характеристики сексуальних відносин падають.Сексуальна дисфункція проявляється по-різному, у чоловіків вона включає зниження лібідо, еректильну дисфункцію, порушення структури статевого акту з надмірно швидким сім'явипорскуванням або неможливістю його фіналізувати.

Жіноча сексуальна дисфункція значно менш помітна зовні, хоча не є менш значущою, включає зниження лібідо, больові відчуття, а також проблеми з збудженням і/або оргазмом.Жіноча статева дисфункція негаразд активно обговорюється у суспільстві й у деяких випадках зовсім не сприймається патологією.Незважаючи на свободу поглядів, жіноче збудження та отримання жінкою задоволення внаслідок сексуального контакту найчастіше не сприймається як щось обов'язкове та необхідне.

Проте очевидно, що рівень та якість сексуальної активності є індикатором загального фізикального статусу як чоловіка, так і жінки.Розмноження – найважливіша біологічна програма в будь-якого біологічного організму, з допомогою якої реалізується репродукція.Безумовно, сексуальна активність має низку інших, крім дітонародження, смислів, але так чи інакше відсутність лібідо і наступне зниження і відсутність статевої активності в більшості випадків є ознакою гормональної дисфункції.

Поява різноманітного стимулюючого матеріалу: фільмів, журналів, сайтів, секс-іграшок на будь-який смак та переваги – не змінює сучасну статистику, оскільки раніше, 10–20 років тому, більший запит був на задоволення при збереженні потягу, а проблема сьогоднішнього дня – у вихідному зниженні лібідо, тобто відсутності.Тобто, раніше була проблема реалізовувати лібідо, а зараз – щоб воно в принципі було.

Прикордонні стани

Компенсована гормональна дисфункція не проявляється відразу у вигляді розгорнутої картини захворювання, а стає причиною розвитку цілого ряду прикордонних станів різних комплексів та систем в організмі.Нервова система - найбільш чутлива до будь-яких змін в організмі, тому при гормональній дисфункції, що розвивається, нерідко першими проявляються саме психоневрологічні феномени.Невротичні стани, панічний розлад та афективні порушення (тривога, депресія та ін.) – постійні супутники нересурсного організму.Всі вони неминуче призводять до порушення соціалізації, яка є природною біологічною програмою більшості видів, оскільки виживання індивідуума у ​​співтоваристві завжди відбувається простіше, ніж самотужки.Для людини об'єднання у групи історично забезпечувало безпеку, виживання, колективний видобуток харчування та визначення партнера для розмноження.Сучасний соціум виконує всі генетично запрограмовані функції, у яких людина реалізує поведінкові патерни, і навіть генетично обумовлені.Порушення біологічних програм проявляється у зміні поведінки людини у соціумі, що особливо помітно стало останні десятиліття.

Якщо раніше небажання молодої людини чи дівчини взаємодіяти з суспільством сприймалося як патологічне явище, то сьогодні сформовані цілі спільноти молодих людей, які повністю відмовилися від будь-яких соціальних контактів.Наявність таких особливостей починає подаватися як особливе культурне явище (яскравий приклад – хікікоморі,

За рахунок популяційної частоти невротичні розлади сприймаються та інтерпретуються чи не як варіант норми, а запропоновані шляхи вирішення нерідко погіршують ситуацію.Психологізація, тобто непряме та натягнуте психологічне обґрунтування спочатку соматичного порушення, веде до повального захоплення психологічними та навколопсихологічними методиками.

Психотерапія та психологічні методи – це інструмент у руках фахівця, який має використовуватися лише тоді, коли людина з проблемою має сили та ресурс для такої роботи.

За рахунок більшої витривалості та емоційної стабільності ще 30 років тому такого величезного запиту на психологічну роботу не було, тому що рівень стресу значуще не змінювався.Психоневрологічні розлади є наслідком наростаючого стресу чи моди, вони показують прогресуюче порушення адаптивних можливостей сучасної людини.

Прикордонні психопатологічні прояви у дітей коригуються виховними та педагогічними підходами зі спробою їх індивідуалізувати, у дорослих причини намагаються знайти за допомогою психології, психоаналізу та психотерапії.

Таким чином, аналізуючи стан здоров'я людей, які не звертаються до лікарів, можна відзначити, що зниження ресурсу відбувається синхронно у різних вікових групах та має відповідні зовнішні прояви – зниження фізичної сили, наростання емоційних та поведінкових розладів у дітей та молоді, зниження рівня лібідо та сексуальної активності у людей репродуктивного віку.Іншим проявом цієї поколінської дегенерації є зростаюча безплідність, яка визначається вже у 15% молодих пар, що призводить до попиту допоміжних репродуктивних технологій, що постійно зростає.Етіологія безплідності також значно змінилася протягом останніх десятиліть.І якщо спочатку ДРТ створювалися для вирішення проблеми непрохідності маткових труб, тобто подолання суто механічної перешкоди, то сучасні протоколи репродуктологів змушені агресивно втручатися у гормональне тло жінки, а трубний фактор відійшов на другий план.

Порушення репродуктивної функції з погляду еволюції є біологічним глухим кутом людського вигляду, а значить, фінальною точкою біологічної дегенерації.

Допоміжні репродуктивні технології можуть продовжити в'янучу генеалогічну гілку, проте вони лише моделюють та імітують природні процеси зачаття, імплантації ембріона та збереження вагітності.Основним завданням цього напряму медицини є факт появи світ дитини, проте, незважаючи на оптимістичні звіти репродуктологів, рівень здоров'я у цих дітей значно нижчий.Безумовно, у цій групі є діти, які не відрізняються за всіма характеристиками від своїх однолітків, зачатих природним шляхом, проте рівень ризику розвитку цілого ряду важких неврологічних та аутоімунних захворювань у цій групі значно вищий.Для збереження і без того низького ресурсу такої дитини від народження необхідне дотримання особливого охоронного режиму, який включає в себе індивідуальні програми харчування, зниження імунологічного стресу, у тому числі обов'язкове медичне відведення від профілактичної вакцинації, нутриціологічна вітамінна підтримка, а в ряді випадків і повноцінна медикаментозна корекція.

Зниження репродуктивного потенціалу та якісних характеристик потомства в режимі поколінської дегенерації простежується і в групах дітей з тяжкими неврологічними, психопатологічними та аутоімунними захворюваннями, кількість яких за останнє десятиліття збільшилась у рази.Механізм розвитку цих захворювань буде описаний у спеціальних розділах книги.

Феномен поколінської дегенерації, тобто інволюції людського біологічного виду, простежується явно.