Розділ 3. Патогенез різних захворювань

З багатьох причин, що викликають хвороби, можна виділити дві основні.Перша – це травми.Будь-яка людина у будь-якому віці може зламати руку чи ногу.Вихідний статус людини грає і в цьому випадку величезну роль, оскільки травми і переломи у людей похилого віку вимагають тривалої реабілітації і вкрай погано гояться.Тим не менш, ці події випадкові і в рамках поколінської дегенерації не мають великого сенсу.

Друга причина, за якої ушкоджується організм загалом і окремі органи зокрема, – це запалення.Запальний процес прийнято розділяти на септичний та асептичний.

Прикладом асептичного процесу є запалення у тканинах, у яких було порушено кровообіг та накопичуються продукти обміну.Септичне запалення викликається відомим зовнішнім агентом, який може потрапити до організму різними шляхами.Це запалення може бути локальним, наприклад свербіж у промежині при захворюваннях, що передаються статевим шляхом, або нежить при ГРВІ, або місцева реакція на укус комахи.

Місцеве запалення визначається характерними ознаками: почервоніння, набряк, підвищення температури, біль та порушення функції пошкодженого органу.Імунна система реагує на місцеве ушкодження, туди мігрують спеціальні клітини імунної системи, які локально нейтралізують джерело ушкодження, потім запускаються процеси відновлення та місцеве запалення стихає.

У разі місцевої реакції слизової рото- та носоглотки активується вироблення спеціального секрету та слизу, що має знезаражуючий та детоксикувальний ефект.На прикладі місцевого запалення можна виділити три періоди: активація гострої фази і боротьба з антигеном, детоксикація (розтин абсцесу, самостійне очищення рани, діарейний синдром і блювота при отруєнні, сльозотеча при полінозі і т.п.) і – третій етап – регенерація (заживлення).

Причиною важких захворювань часто стає системний запальний процес, у якому патологічні зміни мають поширений та каскадний характер.Вдруге системний запальний процес виникає в тому випадку, якщо на рівні місцевої запальної реакції ліквідувати антиген не вдається і патологічні зміни починають поширюватися (абсцес переходить в сепсис, апендицит - в перитоніт, ангіна або ГРВІ - в бронхопневмонію), тобто з локального процесу, поширюючись, і поширюючись.

Поширення інфекційного процесу відбувається при «проламуванні» природних компенсаторних захисних механізмів як у режимі механічного, так і імунологічного пошкодження.Надалі компенсаторний потенціал цього пошкодженого організму стає ще нижчим, і його сприйнятливість до подальшого імунного стресу різко підвищується.Тобто за наявності ревматичного захворювання, наприклад, артриту, загострення та поява системних клінічних ознак може бути викликано будь-якою легкою застудою, яку інша людина перенесе на ногах і навіть не візьме лікарняний.

Аналогічні закономірності спостерігаються і у стійкості до емоційного та фізичного стресу у пацієнтів з панічними атаками та астенічним синдромом.Таким чином, ключове значення має співвідношення між сумою всіх факторів, що провокують, і тим рівнем ресурсу, який має біологічний організм на момент стресу.

Під час емоційного стресу інфекційні процеси протікають важче та нерідко супроводжуються ускладненнями.Перші симптоми тяжких захворювань, таких як цукровий діабет 1-го типу, аутоімунний тиреоїдит, розсіяний склероз, ревматоїдний артрит, нерідко виявляються після психоемоційного потрясіння, на яке наклалося нормальне ГРВІ.Ця послідовність нерідко призводить фахівців до висновку про психосоматичний генез описаних захворювань, схиляючи всю терапевтичну тактику до психотерапевтичної роботи.

Однак справжнє значення психоемоційного стресу в патогенезі описаних захворювань полягає в їх вплив на гормональний статус і потім опосередковано на функцію імунної системи.Іншим поєднанням факторів, що призводить до розвитку аутоімунного процесу, є повторні запальні епізоди середнього ступеня тяжкості, що розвинулися в обмежений період часу.Аналогічне значення має вакцинація, проведена в короткий проміжок після перенесеного запалення, або перенесене захворювання після щеплення, а також надлишкове поливакцинне навантаження.

Третім варіантом поштовху для розвитку аутоімунного захворювання є хронічне навантаження різними антигенами, що зазвичай відбувається на тлі спочатку імунодефіцитного статусу.

Таким чином, ключове питання за будь-якого запального процесу – це співвідношення суми всіх антигенів, які є в організмі, тобто суми всіх як патогенних, так і умовно-патогенних факторів і компенсаторних можливостей організму.

Для комплексного ведення тяжких захворювань, що описуються, потрібна одночасна робота за двома напрямками – системне та комплексне антигенне розвантаження з подальшою детоксикацією та етапом регенерації та відновлювальна робота з компенсаторним статусом людини.

В даний час у класичній медицині при оцінці патогенності бактерій, грибів та вірусів виділяються чотири групи патогенності, які залежать від тяжкості клінічної картини, яку вони викликають, та ризику виникнення.Більшість мешканців нашого організму відносяться до так званих умовно-патогенних організмів, тобто золотистий стафілокок, кишкова паличка, кандида, вірус герпесу за допомогою лабораторної діагностики можна виявити в кожному людському організмі, проте жодної клінічної картини їхня наявність не викликає.Однак активізація їх можлива у разі додаткового навантаження на імунітет.Наприклад, людина, захворюючи на звичайну застуду, виявляє загострення хронічної герпетичної інфекції, яка може пройти сама після того, як організм відновиться після застуди.

Іншими тригерами для загострення того ж герпесу може стати сильний емоційний стрес або надмірне фізичне навантаження.

Тобто умовно патогенні організми поодинці не чинять якогось значного впливу організм людини.Клінічна картина захворювання може проявитися або у разі надмірного збільшення кількості патогенів одного виду в організмі, або збільшення кількості видів мікроорганізмів, які самі по собі безпечні, але в надмірному наборі перевантажують імунну систему.Цей стан можна позначити терміном «сумаційне антигенне навантаження».Критичне значення цього сумарного навантаження – індивідуальне.У низькоресурсного організму з недостатнім компенсаторним імунним резервом навіть невелике сумарне навантаження здатне призвести до розвитку вираженої клінічної картини з різними ускладненнями та переходом в аутоімунне захворювання.Для високоресурсного організму висока антигенна навантаження не буде критичною доти, доки він залишається високоресурсним.Стан імунітету та ресурсу визначається факторами гормональної регуляції та станом клітинного метаболізму.Тобто недостатність гормонів, мінералів, вітамінів, амінокислот буде знижувати ефективність та вираженість імунної відповіді, а отже, робити організм більш сприйнятливим до антигенів.

Компенсаторні можливості біологічного організму – це не ефемерна сукупність деяких ресурсів, а обчислюваний і коригований статус, який можна позначити як «сумарний компенсаторний потенціал», що включає оцінку ефективності імунної та детоксикаційної систем, гормональної регуляції, мітохондріального статусу і цілісності мембран, в цілісності мембран.

Від стану цього балансу – сумарного антигенного навантаження та сумарного компенсаторного потенціалу – залежатиме успіх протизапальної терапії.

Особливо це стало помітно під час пандемії коронавірусної інфекції, коли люди, які мають в анамнезі метаболічні захворювання (метаболічний синдром, ожиріння, цукровий діабет) або хронічні запальні захворювання, переносили COVID-19 з великою кількістю ускладнень і з високим ризиком декомпенсації наявної патології, а також значно вищим.Це було очевидно у разі літніх пацієнтів з низьким гормональним статусом та набором супутніх патологій, але також стосувалося і молодих пацієнтів із наявністю супутніх метаболічних та імунологічних захворювань.Іншим важким наслідком захворювання у низькоресурсних пацієнтів був розвиток постковидного синдрому з формуванням стійкої астеновегетативної симптоматики, емоційних розладів та дебюту аутоімунних захворювань.

Люди з високим компенсаторним резервом переносили навіть важку форму коронавірусної інфекції без значних ускладнень.

Аналогічні закономірності простежуються і етапі відновлення після будь-якого захворювання.Молоді люди швидше відновлюються від травматичних ушкоджень і мають легший перебіг та менші ризики ускладнень інфекційних захворювань.Аналогічні захворювання у старшій віковій групі протікатимуть важче, з довшим відновленням.У літньому віці навіть несуттєві травми чи стреси можуть призвести до виснаження або розвитку важких станів, наприклад, таких як деменція.

Логічно було б розробити стратегію, яка враховувала б описані закономірності, тобто що, крім симптоматичної та патогенетичної терапії (противірусної при вірусній інфекції, замісної гормональної терапії при цукровому діабеті і т.д.), необхідно приділяти увагу контролю за всім спектром сумарного навантаження.процесів та гормонального фону, що їх регулюють.

У 2018 році нами було сформульовано та озвучено триетапну концепцію лікування аутоімунних захворювань та оздоровлення організму.

Перший етап – етап антигенного розвантаження.

Другий етап – етап детоксикації.

І третій етап – етап регенерації.

У процесі еволюції концепції відбулася деталізація та розширення інструментів першого етапу, нарощувалася ефективність та включалися апаратні способи на другому етапі, була розроблена унікальна методика апаратних та біологічних методів посилення регенеративних та відновлювальних процесів третього етапу.В останні роки стало зрозуміло, що найважливішу роль в успіху лікування хронічних інфекційних та аутоімунних захворювань грає гормональний статус пацієнтів, його підтримання в оптимальному стані має вирішальне значення на кожному з етапів.Новим горизонтом у корекції імунного статусу та стимуляції регенеративних процесів став отриманий досвід застосування гемопоетичних стовбурових клітин пуповинної крові.На сьогоднішній день ми єдині, хто має успішний досвід використання цих технологій для лікування тяжких захворювань.У подальших розділах я докладно розкрию теоретичні механізми та практичні аспекти застосування описаної концепції в лікуванні різних захворювань і, що найголовніше, для оздоровлення тих людей, які входять до групи ризику розвитку важких захворювань.Як було зазначено у попередніх розділах, ця проблема торкнеться кожної сім'ї протягом найближчих одного-двох поколінь.