Глава 4. Антигенне розвантаження

Наш організм щодня стикається з низкою біологічних та небіологічних об'єктів, які є чужорідними для нас.Для нашого організму все, що не він сам, чужорідне.І все чужорідне, не споріднене з людиною, є для неї загрозою, небезпекою.І, як і ми, навіть коли перебуваємо серед людей, а тим більше, опинившись, наприклад, у джунглях, будемо напружені, тому що не почуваємося в безпеці, так і організм на мікробіологічному рівні весь час перебуває у стані фонового захисту, фонової напруги.Розслаблятися йому не можна, тому що навколо є віруси, паразити, бактерії, гриби, і все це чекає зручної години для того, щоб зробити організм своїм видобутком, місцем свого життя, почати на ньому паразитувати, забирати поживні речовини, енергію або використовувати його як контейнер для переміщення своїх патологічних генів у просторі.Це від циклу життя патогенів.За таким же принципом використовують і тварини, які можуть бути переносниками захворювань, але при цьому не хворіти.І людина може бути переносником, не маючи при цьому клінічної картини хвороби та скарг.

Інші чужорідні об'єкти, наприклад їжа, поки вона не розщеплена, є продуктом чужорідних для нас генофондів, адже рослини мають свою генетику, і тварини мають свою генетику, яка чужа для нас, а отже, зустріч із нею вимагає напруження імунної системи, яка має розпізнавати ці та інші біологічні об'єкти.

Чим більше довкола нас вірусів, грибів, паразитів та інших патогенів, тим більше організму доводиться напружуватися.Чим більше ми споживаємо різних продуктів, тим більше нашому організму, нашій імунній системі доводиться докладати зусиль.Розшифровую: реагуючи на кожну послідовність чужорідних генів і детектуючи її за принципом «свій – чужий», імунна система витрачає свій ресурс, який досить великий, але не безмежний.

Якщо ресурси імунної системи перевантажені або знижені, вона або перестає реагувати інші подразники, або починає реагувати ними надмірно, гиперреактивно.Тому дисфункції імунної системи характеризуватимуться або зниженням ефективності аж до стану імунодефіциту, або розвитком гіперреактивності аж до аутоімунної агресії.А нерідко ці процеси поєднуються та протікають в одному організмі одночасно, тоді запалення стає і інфекційним, і аутоімунним одночасно.

Перевантаження імунітету може відбуватися з різних причин, проте найчастіше воно пов'язане з антигенним навантаженням.Чим вище сума всіх чужорідних агентів, що зустрічаються імунною системою, тим важче йому працювати.Сумарне антигенне навантаження може складатися у різних комбінаціях.

Це може бути комбінація різних антигенів, кожен з яких сам собою розпізнається в невеликій кількості.І якщо розглядати кожне угруповання окремо, то, наприклад, невелике вірусне навантаження - не критичне, невелике грибкове навантаження - також не небезпечне, а легкі прояви дисбіозу - не страшні, ну а вживання різних продуктів теж не викликає ніякої алергічної реакції і не запускає якихось надпатологічних проявів.Однак при одночасному впливі на організм виявлятиметься системна запальна реакція – результат впливу сумарного навантаження та перевантаження імунної системи в цілому.

Як згадувалося вище, критичний рівень навантаження індивідуальний і може досягатися по-різному: за надмірного впливу одного патогену, одночасного впливу кількох груп патогенів або при зниженні компенсаторного потенціалу людини.

Головне питання: за рахунок чого подолано критичну планку можливостей імунітету?Від відповіді на нього залежить практично вся стратегія лікування та відновлення.

І ось із цим питанням виникають великі складнощі.Чому?Класична медицина сприймає лише монофакторний генез запального процесу, ігноруючи наявність фонового антигенного навантаження.

Тобто коли у людини діагностують за клінічною картиною менінгіт, у неї беруть аналізи та дивляться, хто збудник – менінгокок, герпес чи якийсь інший патоген.І, виділивши цей патоген з ліквору та/або крові, починають активне лікування або антибактеріальними засобами, або противірусними препаратами.Те саме стосується будь-якого запального процесу: береться мазок, посів відокремлюваного, висіваються мікроби, а потім визначається їх чутливість до антибактеріальних препаратів.Так працює класична медицина.І раніше, ще двадцять років тому, цього підходу справді вистачало здебільшого.

Але в наш час у зв'язку з наростанням гормональних порушень, мітохондріальної та імунної дисфункції роль монофакторних запальних процесів значно зменшилася.Напрямок медицини, який займається системним підходом до лікування низькоресурсних пацієнтів, називається мітохондріальною медициною.

Представники цього напряму займаються саме дослідженням багатофакторного етіопатогенезу захворювань.

Коли ми говоримо про сумарне пошкодження мозку, то кожен фактор окремо з позицій класичної та доказової медицини буде незначним.Чому?Тому що, наприклад, у дитини з діагнозом хронічного гострого енцефаліту можуть бути виявлені концентрації вірусів герпесу і цитомегаловірусу.Але титри виявлених вірусів недостатньо високі, і класичні лікарі у такому разі скажуть, що є маса людей, у яких вірус герпесу та цитомегаловірус визначаються набагато більше без клінічних проявів.А це означає, що наша гіпотеза, що саме у цієї дитини саме ці віруси є причиною її проблем, не спроможна, і лікувати її противірусними препаратами не потрібно.Відмінна логічна сентенція, але енцефаліт вона, на жаль, не виліковує.А наше завдання – вилікувати пацієнта.У разі – пацієнта, чий імунний статус настільки дефіцитарний, що виявленого титру вірусного навантаження достатньо розвитку важкого неврологічного стану.

Ще цікавіше відбувається із запальними процесами інших органів та систем.Етіологія багатьох захворювань досі залишається невідомою, а гіпотези про роль вірусів у пошкодженні суглобів, м'язів, підшлункової та щитовидної залоз, нервової системи у будь-якому віці були послідовно відкинуті.Найчастіше проведення противірусної терапії покращувало стан пацієнтів, а лабораторні патоморфологічні дослідження ураженого органу наявності вірусу у ньому не підтверджували.Згодом діагностичний пошук був розгорнутий у бік пошуку генетичних схильностей до запальних та аутоімунних захворювань.На нашу думку, діагностичний пошук у зоні генетичних аномалій не має практичного сенсу, не змінює терапевтичної тактики та не може змінити перебіг захворювання.А наявність вердикту про верифікацію генетичної аномалії зупиняє діагностичний пошук та найчастіше весь лікувальний процес.

Ще однією особливістю перебігу сучасних захворювань є неспецифічність і стертість клінічних проявів, тобто той самий набір симптомів, характерних, наприклад, для енцефаліту, коліту або артриту, може бути викликаний зовсім різними збудниками, а частіше їх поєднанням.Особливе значення це має в контексті аутоімунних захворювань, коли визначити очевидний тригер з безлічі мікроорганізмів, що знаходяться в організмі, просто неможливо, але це не означає, що його немає.

Бактеріальне навантаження, що виходить з кишечника, може призводити до системної інтоксикації та токсикозу та згодом викликати пошкодження центральної нервової системи, яка може реагувати по-різному.В одного пацієнта рівень інтоксикації призведе до синдрому хронічної втоми, а в іншого той самий рівень може спричинити судомні напади.При цьому в головному мозку або лікворі ніяких збудників не виявлятиметься, оскільки основна патологічна дія визначається токсинами та продуктами життєдіяльності бактерій.

Наприклад, клостридії реалізовуватимуть свою дію саме через токсини.У класичному варіанті клостридіальна інфекція – це чистий розлад кишково-шлункового тракту, який виявлятиметься запорами та болями в животі, тобто кишковими симптомами.

Відповідно до класичного підходу, щоб клостридіальна дія пошкодила нервову тканину, інфекція повинна мати найважчий характер і проявлятися клінічною картиною правця.Але більшість пацієнтів, з яким ми зустрічаємося, ніякого правця, звичайно ж, немає.Проте, рівень інтоксикації досить великий, щоб розвинулася неврологічна симптоматика.

Але коли ми розмовлятимемо з класичними лікарями, ніхто з них не повірить, що клостридіальна обсімененість кишечника без явних кишкових симптомів може бути причиною серйозних неврологічних захворювань, аж до розвитку деменції, розсіяного склерозу або судомного синдрому.

Те саме можна сказати і про аутоімунний тиреоїдит.Це захворювання може запускатись різними патогенами.До цього часу з погляду класичної медицини етіологія ні розсіяного склерозу, ні аутоімунного тиреоїдиту, ні ревматоїдного артриту, ні псоріазу невідомі.А чи є причина?

Ми розуміємо, що у кожного захворювання є причина і вихідна точка, де починається хвороба.І якщо ми цієї причини не знайшли, то це не означає, що її немає.Наші зусилля мають бути спрямовані на комплексну дію з метою лікування організму.

Розвиток традиційної медицини значно гальмує односторонній погляд і монокомпонентна, а то й зовсім симптоматична терапія, яка лише на якийсь час полегшує стан людини, при цьому хвороба продовжує прогресувати.

Отже, ключовий момент у розвитку захворювання – це подолання резервного порога імунної системи, тобто саме індивідуальне перевищення того самого порога аутоімунного навантаження.І воно має здебільшого поліетиологічний характер, при цьому пропорції тих патогенів, як зовнішніх, наприклад харчових, так і внутрішніх – грибів, паразитів, бактерій та вірусів можуть бути індивідуальними.

У когось на перше місце у розвитку аутоімунних захворювань виходять харчові фактори, а саме перевантаження харчового раціону.Харчовий раціон грає колосальну роль розвитку аутоімунних захворювань, існує безліч елімінаційних стратегій (виключення з раціону тих чи інших продуктів).Найчастіше ці стратегії існують і використовуються окремо одна від одної.Це варіанти безглютенової, безказеїнової дієти, виключення з раціону продуктів, на які є харчова непереносимість, варіанти монодієт або повне виключення продуктів, тобто голодування різної тривалості.

Всі ці стратегії виявилися в тій чи іншій мірі успішними в лікуванні хронічних запальних, у тому числі аутоімунних захворювань, причому це стосується не лише захворювань кишківника та алергій, а й системних захворювань, таких як розсіяний склероз, ревматоїдний артрит, АІТ чи аутизм.Набутий досвід ліг в основу нового напряму в дієтології - елімінаційної дієтології.На відміну від комплектаційної, що домінувала у уявленнях про здорове харчування останні десятиліття, елімінаційна дієтологія тільки недавно почала привертати увагу.

Комплектаційна дієтологія розбирала харчові продукти з позиції виявлення в них корисних речовин, мікроелементів, вітамінів, амінокислот, при цьому вважалося, що чим різноманітніше харчування, тим більш насичений корисними речовинами буде організм.Ця ідея була підхоплена харчовою промисловістю, яка надала цілий вибір різних, у тому числі екзотичних фруктів, соків, консервованих продуктів.Стверджувалося, що всі ці продукти корисні для здоров'я, іноді це звучало директивно: «в молоці є кальцій, без нього дитина не зростатиме», «у пшоні є вітаміни групи В, вони необхідні нашому організму», «у консервованих йогуртах містяться корисні біфідобактерії, без них кишечник не буде працювати»,"фрукти - джерело вітаміну С, без нього імунна система не буде працювати".Все це слід розглядати виключно як рекламні слогани.

При цьому комплектаційна дієтологія не враховує потенційної шкоди продуктів, а багато з них містять потенційні харчові алергени – лектини, глютен, казеїн;також у цих продуктах можуть виявлятися хімікати, нітрити, нітрати, гліфосат та ін. Все це прямо чи опосередковано негативно впливає на стан організму, змінюючи мікробіоту кишечника, проникність кишкової стінки, роботу мітохондріальних ферментативних систем, перевантажуючи детоксикаційні механізми печінки.результаті ладу імунну систему як місцево, і системно.Усі ці проблеми можна уникнути, взявши за основу принципи елімінаційної дієтології.

Виняток харчових алергенів і подразнюючих імунну систему прямо чи опосередковано речовин – основний етап антигенного розвантаження.Найчастіше вже на цьому етапі пацієнт починає відчувати полегшення та покращення загального самопочуття.Здавалося б, прості принципи, але вони розвантажують імунну систему від харчових тригерів і місцевий і загальний імунітет, що дозволяє переключити звільнений на боротьбу з патогенами.Не дивно, що люди, які дотримуються цих принципів харчування, рідше хворіють на простудні захворювання, мають менше проблем зі шлунково-кишковим трактом, шкірою, у дітей проходять захворювання носоглотки, у тому числі збільшені аденоїди, стабілізується поведінка у дітей із СДВГ та дорослих з астеновегетативним синдромом.

Базовим елементом елімінації є виняток глютену, отже, всіх борошняних продуктів.Звичайно, нам не раз доводилося чути заперечення, що «хліб усьому голова», «наші діди їли хліб, і жодних проблем у них не було», а лікарі висувають аргументи, що, за даними генетичних аналізів, целіакії не виявлено і антитіл до глютену недостатньо, а отже, підстав для обмеження споживання продуктів, що містять глютен.Проте глютен є, мабуть, найвідомішим і реактивним чинником у розвиток відповіді імунної системи, впливаючи як і, і опосередковано.Пряма дія – це результат гіперчутливості до глютену, через що розвивається запальний процес та ушкодження клітин кишечника.Опосередкований вплив пов'язаний із утворенням харчових опіоїдних пептидів.

Існують кілька варіантів патологічної відповіді на глютен, які можна розділити на три групи: аутоімунна непереносимість глютену (целіакія, герпетиформний дерматит, глютенова атаксія);непереносимість глютену.Безумовно, найважчим варіантом глютен-асоційованих патологій є аутоімунні непереносимості, які можуть бути як результатом вродженої аномалії, так і набутими.

Гліадин індукує ряд механізмів, що запускають імунну відповідь, ключовою з яких є агресія цитотоксичних клітин, що ушкоджують ентероцити, вдруге утворюються аутоантитіла, які підтримують хронічну запальну відповідь.В результаті такої подвійної дії, що ушкоджує, постійно травмується і атрофується стінка кишки, через що вона не може виконувати свої функції.Людина в такому випадку, крім кишкових болів, потрапляє у тяжкий дефіцитарний стан, який називається мальабсорбцією, через порушення всмоктування та профузні діари.Інтоксикаційний синдром при цьому призводить до погіршення загального стану, а системний аутоімунний компонент до пошкодження органів і систем, у тому числі центральної нервової системи.Алергічна реакція опосередковується через вироблення імуноглобуліну Е та активацію опасистих клітин, за рахунок чого запускається реакція гіперчутливості.У малоресурсного організму нерідка схильність до гіперергічних реакцій навіть за мінімальної провокації, глютен же – сильний алерген, здатний запустити системну виражену реакцію.Посилюється описане непрямими ефектами, що визначаються синтезом опіоїдних пептидів внаслідок неповного розщеплення глютена та деяких інших пептидів їжі (наприклад, казеїну).Екзорфіни глютена (глютеоморфін, екзорфін А, ВС) і казеїну (бета-казоморфіни) надають доведений вплив на центральну нервову систему, змінюючи поведінку, і викликають стійке звикання.

Звичайно, не у всіх, хто їсть хліб навіть у великих кількостях, розвиваються запальні та аутоімунні захворювання.Однак у малоресурсного організму в стані сумарного антигенного навантаження глютен у ряді випадків призводить до загострення хронічних захворювань та підтримує постійний рівень запалення.Те саме стосується і казеїну.Глютен і казеїн стають «стовпами» хронічного системного запалення загалом та запального процесу в кишечнику зокрема.

паразитоз

Для низькоресурсного організму характерний постійний перебіг імунодефіцитного стану, не настільки глибокого, щоб це було смертельно, але більш ніж достатнього для розростання тих організмів, мікро-і не дуже, які в імунологічно збереженому організмі існувати не можуть.У сучасної людини паразитози – це часте і не дивне явище.

Паразитологія – один із значущих розділів класичної медицини, проте вона у традиційному підході сусідить із вченням про тропічні хвороби та розглядає паразитози як рідкісні у практиці лікаря-клініциста стану.

Класична медицина пропонує класифікацію паразитів за місцем їх паразитування: екзо– (воші, кліщі, блохи) та ендопаразити, до яких належать найпростіші (амеби, лямблії) та черв'яки, стрічкові та круглі.Більшість паразитологів вважає, що єдине реальне місцезнаходження та місце виявлення паразитів – це кишечник, а єдине завдання, яке вони виконують, – це активно розмножуватися та виділяти яйця.На їхню думку, паразитів не можна не виявити, якщо подивитися наше виділене, є там яйця чи ні.У житті все негаразд.

Тривалий час належної уваги паразитозам не приділялося, на відміну, до речі, від ветеринарії, у якій паразитоз – перше, що виключають при нездужання тварини.Причин тому дві: захопленість надмірними лабораторними дослідженнями та ігнорування клінічної картини.Клінічна гіпотеза про те, що причиною якогось нездужання може бути паразитоз, відкидається, тому що тести це не підтверджують, але практика показала, що відсутність позитивного тесту лабораторного не означає відсутність захворювання.І це лише залишає питання якості діагностики, необхідності її розширення чи пошуку нових методів.

Симптоми, що викликаються паразитами, вкрай різноманітні та неспецифічні.Основні: астенічний синдром, слабкість, алергічні реакції, зниження рівня заліза, найчастіше розвиток судомного синдрому, біль у животі, розвиток клінікогастриту, клінікоколіту.Тому кожен фахівець, який не знає, що таке паразитоз, але займається якоюсь системою органів, може знайти проблему і лікує: шлунково-кишковий тракт – гастроентерелогічними препаратами, судомний синдром – протисудомними препаратами, шкірні прояви – різними мазями або протигістамінними, астенічний синдром намагатимуться виправити за допомогою стимул.

Різноманітність паразитів грандіозна, проте симптоматика їх носійства здебільшого стереотипна та неспецифічна.За винятком, мабуть, малярії, яка має ознаку значної зміни температури тіла.Є ключовий і дуже важливий момент, який потрібно обов'язково озвучити – для багатьох паразитів характерна циклічність.І якщо людина має якісь циклічні проблеми і вони пов'язані безпосередньо з гормональним циклом, їх причина – паразитоз.Під циклічності ми маємо на увазі регулярну повторюваність тих чи інших симптомів, наприклад виникнення судомних нападів рівно раз на два тижні (або раз на тиждень, місяць).

Іноді ці цикли складаються з декількох днів, наприклад 3 дні - загострення, 2 тижні - перерва і т. д. Клінічне зміст цих циклів може бути різним, хвилеподібно поточні шкірні прояви, епізоди безсоння і зміни фону настрою, нічні пробудження, істерики і страхи, субфебрилітет або підвищення температури без інших катарт.д.).Нерідко ці епізоди протікають відповідно до місячного циклу, збігаючись з ново- або повним місяцем.

У своїй клінічній практиці ми використовуємо власний чек-лист симптомів, які пояснюються та супроводжують паразитозу.Клінічні ознаки можна розділити на дві великі групи: соматичні ознаки, що нерідко маскуються під інші захворювання, що проявляються зовні у вигляді шкірних проявів, алергій та бронхоспазмами, обструкцією та кашлем, особливо в нічний час доби, болями в животі та несистемними розладами випорожнень у вигляді діарей та запорів.

Психоневрологічна група симптомів включає в себе вегетативні прояви: пітливість при засинанні або уві сні (локальна – переважно в ділянці голови («мокра подушка»), загальна, яка змушує неодноразово переодягатися вночі, а у випадку дитини – замінювати простирадла, вологі настільки, що не завжди ясно.Не обов'язково пітливість має бути сильно виражена – навіть невеликий ми повинні надавати значення.Сповіщення, бруксизм, здригання при засинанні і уві сні, нічний енурез, снохіння, нічні страхи, неспокійний нічний сон з частими перевертаннями в ліжку - всі ці симптоми довгі роки розглядалися неврологами як окремі синдроми, асоційовані з емоційним перезбудженням, а ненападів.За фактом всі перераховані вище симптоми є результатом і неспецифічним проявом інтоксикаційного синдрому і подразнення нервової системи.

Так, коли на своїх семінарах і лекціях я говорю про те, що протипаразитарна терапія дозволяє в ряді випадків позбутися протисудомних засобів, на мене класичні лікарі дивляться з недовірою і нерозумінням, хоча пацієнти, які лікувалися у нас, позбулися нападів.

Існує також думка, що паразити – наші природні партнери, які «дресують» наш імунітет, і порятунок від паразитів призведе до обтяження імунодефіциту.Я не зовсім згоден з цією ідеєю, оскільки ми бачимо субклінічну затяжну течію паразитозів, які мають звичай прогресувати з часом, залишаючись недіагностованими, навіть згідно з тонкими лабораторними аналізами, які відображають напругу загального імунітету.

Максимум, що нерідко вдається виявити, - випадково виявлене і незначне підвищення еозинофілів.А еозинофілія – це реакція імунної системи на наявність паразитів.Вираженої та яскравої еозинофілії ми зустрічаємо мало, зате часто зустрічаємо підвищення білка, що міститься в еозинофілах, – еозинофільного катіонного білка (ЕКБ) – результат деструкції клітини.

ЕКБ нерідко підвищується разом із показником імуноглобуліну Е, який відповідає за гіперчутливість імунної системи та в класичному підході сприймається як показник наявності алергії.Однак ми бачимо у пацієнтів з паразитозами значні завищення цих двох показників та їх нормалізацію після проведення протипаразитарної терапії, що є найкращим підтвердженням правильності наших клінічних гіпотез.

Бувало таке, що мотивовані батьки, бажаючи ідентифікувати паразитів, що випали з дитини, відвозили їх до лабораторії з метою уточнення класу та виду та підбору специфічного лікування.Однак за весь час ми не отримали жодної зрозумілої відповіді, а привезених хробаків (притому що за відеозаписами та фотографіями сумнівів у їхньому тваринному походженні не було) описували як харчові волокна.

Сам собою паразитоз, його вигляд та особливості течії – не найважливіші речі, ми розглядаємо паразитоз як клінічно яскраве наслідок імунодефіцитного стану.

У нормі паразити в організмі не затримуються.Організм - це потужна система, що має багато ешелонів імунного захисту.Вони починаються зі слини.Далі – кислий шлунковий сік.Далі – жовч.Далі - ферменти дванадцятипалої кишки, а також слиз, який вистилає кишечник, і в цьому муцин міститься велика кількість імуноглобулінів, які забезпечують місцеву імунну відповідь.Тобто організм сам себе дезінфікує, а імунні клітини, що перебувають у слизу, знезаражують усе те, що нам далеке чи що несе потенційну загрозу.Якщо в людини є прояви мітохондріального імунодефіциту, пов'язаного з цією гормональною недостатністю, зі зниженням секреції як шлункового соку, так і муцину, в результаті харчування у нього порушений жовчовідтік і жовчі мало синтезується, мало викидається, через що вона не бере участі в процесі дезінфекції кишечника, то це створює середовище.

Якщо всі захисні системи добре функціонують, то навіть піднятий з підлоги шматок їжі або обійми з дворовим собачкою, що тільки виліз із вуличного смітника, не призведуть до розвитку паразитозу, тому що імунна система відобразить атаку, знищить яйця паразитів, що потрапили в організм.

А от якщо імунна система не спрацьовує, її бар'єрні функції порушені, то організм стає місцем їхнього проживання.І навіть при дотриманні ідеальної гігієни, стерилізації пустушок та іграшок, прогладжуванні гарячою праскою простирадлом з обох боків випадкове попадання в організм мінімальної кількості патогенів призводить до того, що вони розростаються до такого ступеня, який їм буде комфортним.Коли на фоні імунодефіциту в організмі з'явилися паразити, то вони не залишаються на самоті - дуже швидко додаються всі компоненти сумарного навантаження: віруси, гриби, бактерії.І що нижчий імунний статус, то швидше наростає антигенна навантаження.

У такому разі стає неважливо, який патоген був першим.Клінічна картина сумарного навантаження визначатиметься тими патогенами, які зараз найактивніше розмножуються.При цьому симптоматичне лікування матиме тимчасовий ефект, оскільки загалом імунна система залишається ослабленою і, залишившись без підтримки, благополучно знову дозволяє розростатися патогенам.Тому, як не дивно, при хронічній вірусній або грибковій інфекції слід розглядати можливість розвантажити імунітет за рахунок протипаразитарної програми, не виключено, що саме паразити спричинили сумарне навантаження імунітету.

Також паразитарний фон може бути причиною супутніх бактеріальних інфекцій і дисбіозів, а також у цілому фоном для імунодефіцитного стану у ослаблених дорослих і дітей, що часто хворіють.

Протипаразитарних програм дуже багато.Вони включають і фармацевтичні протигельмінтні препарати, і трав'яні протипаразитарні збори, до яких входять гвоздика, пижма, полин та інші рослини.У ряді випадків буває досить коротких курсів класичних препаратів, проте нерідко ми потребуємо багатоетапної протипаразитарної терапії з паралельною підтримкою систем детоксикації, у тому числі і в стаціонарних умовах.Успішним результатом лікування ми вважаємо в першу чергу динаміку клінічної картини, яка підтверджується лабораторними, найчастіше неспецифічними, як було описано раніше, дослідженнями.

Під час протипаразитарних програм, які виводять паразитів із організму, рівень інтоксикації в організмі наростає.Мертві паразити, що розпадаються, самі по собі токсичні для організму.Дуже багато біологічних об'єктів, перш ніж втекти, викидають отруту.Те саме відбувається і з паразитами, які вийшли із зони комфорту.Вони можуть виробляти слиз або захисну плівку, яка є токсичною для організму.Тому необхідні підтримка печінки, призначення сорбентів та забезпечення активного дренажу кишківника.

Чому ми так упевнено говоримо про те, що паразити є індикатором імунодефіциту?Багатьом нашим пацієнтам ми призначаємо підтримки комбінований імуноглобулін людини (КІП), який приймається перорально.Це входить у схему підтримки кишечника, а кишечник досить значний орган, який забезпечує місцевий імунітет.80% лімфовузлів локалізовано в черевній порожнині і фільтрують те, що надходить з кишечника.Також кишечник є місцем проживання патогенів, які ми ж і підгодовуємо.

У нашій практиці був випадок, коли пацієнт приймав комбінований імуноглобулін не місяць, як йому призначили, а довше.Нічого критичного не сталося, але за два місяці він прийшов і сказав, що почувається набагато краще, ніж місяць тому, але через півтора місяці прийому з нього «посипалися черви».Для нас самих це було здивуванням, але ми знайшли абсолютно виразне пояснення - місцевий імунітет, що підвищився через імуноглобуліни, підвищив місцеві можливості цього кишечника, а запалення переорієнтувало місцеву імунну систему кишечника на паразитів, що залишаються там.Вони вийшли з організму, і пацієнт відчув себе набагато краще.Ми не призначали йому КВП з антипаразитарною метою.Ми на той момент не ставили антипаразитарне розвантаження на перше місце в нашій програмі, це була абсолютно базова підтримка кишечника, але вона дала такі результати.Ми це врахували, і тепер місцевому імунітету в кишечнику ми приділяємо підвищену увагу, і курси імуноглобулінів, які призначаємо імунодефіцитним пацієнтам, кратно перевищують дози, що використовуються раніше.

Нині роль паразитозу у клініці аутоімунних захворювань, неврологічних, ревматологічних, різко зросла.Це є наслідком прогресуючого наростання мітохондріального імунодефіциту, а значить, ще одним підтвердженням мітохондріальної дегенерації, поколінської дегенерації.

Хвороба Лайма

За останні роки діагноз «бореліоз» став фігурувати у висновках лікарів значно частіше.У сучасному світі багато хто боїться, що будь-який укус комара чи кліща може призвести до розвитку хвороби Лайма.У багатьох це перетворилося чи не на фобію.

Те, що «міські» комарі розносять боррелії, не нова біологічна подія, а ось зміна імунного статусу людини відбувається, і значна.Зростання захворюваності на бореліоз відбувається за тим же сценарієм, що і зростання паразитозів - за рахунок прогресії мітохондріального імунодефіциту.Тобто ослаблені організми погано реагують на борелі навіть у невеликих кількостях.

Тому раніше, хто б людину не вкусив, місцева реакція відразу ж знищувала всіх збудників, які потрапляли в організм, не даючи їм шансу розмножитися.Що ж ми бачимо у дітей зараз?Вони ці укуси чухають, від них залишаються не просто червоні плями, а синці, які сходять дуже довго.Так звана гіперергічна реакція на укуси комах, яка виникає у «пухких мітохондриків».Такі реакції – один із симптомів пухких мембран, у тому числі й еозинофільних, а отже, надмірної гістамінової реакції та зниженого базового імунітету.Адже що таке укус - це введена слина, чужорідний білок, на який організм повинен відреагувати швидко і на рівні місця його впровадження.Але замість того, щоб локалізувати запалення та швидко знищити його збудників, організм дозволяє розвинути системний процес та чужорідним білкам – потрапити у системний кровотік.

Тренований міцний імунітет взагалі ці укуси не помічає, швидко «зачищає» і забуває.А у нинішніх дітей ці укуси мають наддратівливий характер.Такою ж гіперергічною відповіддю імунної системи стає і відповідь на реакцію Манту у дітей.Якщо раніше за обсягом місцевої реакції можна було запідозрити специфічну відповідь організму, що контактував з мікоплазмами туберкульозу, зараз поголовно – неспецифічні, грубі і ніяк не пов'язані з туберкульозом реакції, які в останніх ситуаціях призводять і до системної відповіді.

Раніше нижчий рівень захворюваності на бореліоз був пов'язаний з високим рівнем мітохондріального імунітету, тобто високою реактивністю і адекватною відповіддю імунітету на збудника, що потрапляв в організм.Наразі прогрес бореліозу пов'язаний саме з тим, що реактивність імунної системи знизилася.Стертість, неспецифічність клінічної картини сучасного бореліозу одночасно з його системністю та вкрай частим залученням нервової системи до запального процесу – типові характеристики бореліозу нашого часу.

Гриби та грибково-дріжджова флора

Грибкових культур багато, вони виділено у своє царство організмів, багато процесів у них відбуваються за власними законами.Щодо організму людини найбільше значення мають гриби як невід'ємну частину мікробіотичного портрета кишечника.Гриби здебільшого відносяться до умовно-патогенної флори, яку ми розглядаємо як елемент сумарного антигенного навантаження, що виснажує наш організм і запускає каскад багатьох патологічних реакцій.

Раніше грибкові системні інфекції були найбільш характерними для хворих із грубими імунодефіцитами, у тому числі ВІЛ-асоційованими.У здорового організму грибкового пошкодження страшніше грибка на нігтях клініцисти не бачили, тому що імунної системи вистачало стримувати розмноження на низькому рівні.Сьогодні грибкові інфекції, ізольовані і як ускладнення інших хвороб, спостерігаються дуже часто.Тому раніше ми обговорювали ізольований вірус або ізольовану молочницю, які можна було лікувати разово та симптоматично, призначивши противірусну терапію або використовуючи місцеву протигрибкову свічку, яка знімала симптоми молочниці.

Нині ситуація змінилася.Раніше гриби з'являлися в організмі та розглядалися в класичній медицині як наслідок імунодефіцитного стану, який виникав, наприклад, після тривалого курсу антибіотиків.Крім патогенних мікробів, антибіотики зачищали ще й решту і позитивний контингент мікробів.А позитивні мікроби мають досить потужний імунологічний, що підтримує нас ефект.І на тлі цього збіднення мікробної позитивної мікрофлори активно розросталася грибкова флора.Тому фармацевти, коли людина купувала якісь сильні антибіотики, могли запропонувати їй ще й протигрибковий препарат, наприклад, той самий ністатин.

Вперше роль грибкових інфекцій у захворюваннях нервової системи я побачив у імунодефіцитних дітей, які отримували лікування хіміопрепаратами та великими дозами антибіотика через гострий лейкоз.Тоді я, ще початківець-невролог, вперше побачив аспергільоз мозку – гриби, які проростають у мозку.І вони були причиною, зокрема, і судомних синдромів.Тому протигрибкова терапія входила до обов'язкового протоколу імунної підтримки імунодефіцитних дітей, у яких імунітет був пригнічений хіміопрепаратами.

Зараз аспергільоз мозку ми бачимо і у звичайних дітей, які не проходять хіміотерапію та не отримують жодних імунодепресивних препаратів.А що таке хіміопрепарати?Це потужний мітохондріальний токсин, який вбиває чужорідні клітини, не типові чужорідні клітини, але він вражає і власні клітини, будучи мітохондріальною отрутою.Тому у дітей, які отримують хіміопрепарати, та й у дорослих, які отримують хіміотерапію, можна помітити слабкість, розбитість, зниження м'язових сил, тобто той самий стан, який ми називаємо мітохондріальною дисфункцією.Лише ця мітохондріальна дисфункція була ятрогенно модульована.На такі побічні ефекти люди погоджуються усвідомлено, сподіваючись, що ці хіміопрепарати допоможуть перемогти життєзагрозний стан, тому що з мітохондріальною дисфункцією можна жити, а ось із прогресуючим онкологічним процесом – обмежено за часом.

Зараз мітохондріальний статус звичайної дитини, на жаль, не сильно перевищує мітохондріальний статус дитини, яка 15 років тому отримувала хіміотерапію, що є ще одним підтвердженням концепції поколінської дегенерації.

Наявність грибкової мікрофлори, грибкового ушкодження організму є проявом імунодефіциту.І в нормі у звичайної здорової людини її не повинно бути.Те, що ми бачимо зараз, – практично тотальний популяційний кандидоз кишечника.Клінічно він практично не виявляється.Але кандидоз піхви, наприклад, більш відчутний стан: дискомфорт, виділення, запах, свербіж – не можуть залишитися непоміченими.З цього приводу жінки звертаються до гінеколога.І зараз ми розглядаємо вагінальний кандидоз як локальне явище системного грибкового ушкодження з основним осередком у шлунково-кишковому тракті.Можна ще розглядати і нігті, і шкіру, і нерідко там також виявляються висипання, ушкодження, плями, депігментація, але до цього чомусь ставляться спокійніше, розглядаючи як алергічні чи якісь інші шкірні прояви.Треба сказати, що грибкове пошкодження слизових може діагностуватися лабораторно.

Безперечно, результати лабораторного дослідження мазків, аналізи дозволяють це побачити.А ось кишковий кандидоз можна побачити лише за допомогою лабораторних тестів.Шкірний кандидоз, що легко оцінюється клінічно, не обов'язково починається відразу зовні, найчастіше це прояв тривалого внутрішнього процесу, який проходить у кишечнику.

Загалом слід відзначити значний взаємозв'язок грибкових ушкоджень із раціоном харчування, якого дотримується людина.Вуглеводи, особливо прості – готовий споживання грибами продукт, що вони переробляють і утворюють речовини, необхідних свого метаболізму, але які токсичні організму людини загалом і нервової системи зокрема.

Нерідко газоутворення в животі, болі, здуття – це результат грибкового та дріжджового бродіння у нашому кишечнику.При цьому бродінні, по суті, кишечник працює як самогонний апарат, у результаті якого синтезуються органічні кислоти – кавова і винна, названі так зовсім не випадково.І тому вживання різних сиропів, газованих вод, солодощів, фруктів, крохмалистих коренеплодів – всього, що містить вуглеводи, підтримує відмінне живильне середовище для зростання цих грибів та прискорення синтезу спиртів та цукрів грибково-дрожжевою флорою.

Запуск процесів бродіння у кишечнику відразу запускає ще кілька порочних кіл.Бродіння в кишечнику – місцеве запалення, місцеве запалення – причина прискорення розвитку дисбіозу, у своїй значно підвищується проникність кишечника.З іншого боку, це ще й вироблення досить великої кількості токсинів, чимало їх мають нейротропний ефект.

І в результаті дитина, що має низький імунітет, високе грибкове навантаження, підвищену проникність кишечника, з'їдаючи невелику кількість солодощів, кілька хвилин ходить наче в стані сп'яніння.Просто в нього спрацював цей «самогінний апарат» усередині.Система інтоксикації у нього ослаблена, а проникність мембрани підвищена, тому токсини, циркулюючи в крові, потрапляють у мозок і роблять його поведінку гіперактивною, непосидючою, викликають невмотивований сміх або агресію.І мами, які стикалися з цими проблемами, знають, що ці симптоми проходять після проведення курсу антигрибкової терапії плюс призначення сорбентів – препаратів, які знижують рівень інтоксикації.Поведінка дитини після цього нормалізується.

Другими осложнениями грибковой инфекции могут быть кожные, аллергические проявления, стоматиты, гаймориты, аденоидиты, то есть локализация грибковой флоры может быть любая – это и носоглотка, и ротоглотка, и желудочно-кишечный тракт, и влагалище, а еще она может просто циркулировать в крови. Диагностика этих состояний может проводиться в зависимости от клинических проявлений либо по анализам органических кислот, в которых мы видим продукты жизнедеятельности грибковой флоры, там же можно делать и различные мазки, и анализы крови по грибам, и, исходя из этого, выбирать тактику длительности противогрибковой терапии.

Залежно від локалізації можуть використовуватися і фармакологічні препарати, і натуропатичні, однак єдина основа – це паралельно лікування дисбіозів та підвищення імунного, гормонального та мітохондріального статусу.

Вірусне навантаження та її комбінації

Немає людини, яка б не стикалася з вірусними захворюваннями, принаймні з ГРВІ (гострою респіраторною вірусною інфекцією) та грипом зустрічався кожен.Віруси – одні з найпоширеніших інфекційних агентів, що призводять до розвитку запального процесу та ушкодження різних органів.

Віруси вкрай різноманітні, вони широко поширені в природі, можуть вражати будь-який організм і мають важливу і клінічно значиму здатність швидко змінюватися, покращуючи свої здібності до виживання.Існує безліч видів та підходів до класифікації вірусів, загалом усі віруси поділяють на ДНК-віруси (їх визначають 7 великих сімейств) та більш численні РНК-віруси (12 сімейств).Більш детально таксонометричні характеристики, їх форми, їх вірулентність, патогенність та особливості вбудовування в ДНК людини, а також їх можлива онкогенність та роль розвитку важких захворювань вивчаються в окремому розділі мікробіології – вірусології.

Вірус може взаємодіяти з клітиною господаря чотирма типами – це продуктивна, інтегративна, абортивна та латентна інфекції.Практика показує, що в кожному організмі є вірусна навантаження, у своїй вірус перебуває у так званому латентному стані, тобто клінічно себе ніяк не проявляє.Симптоми вірусного захворювання виявляються лише за зниженні резистентності організму.Наприклад, герпетичні висипання мають персистуючий характер і виявляються тільки при збільшенні антигенного навантаження, наприклад, при приєднанні респіраторних вірусів, що викликають застуду, або загальному зниженні ресурсів організму – при гіповітамінозі, порушенні сну та емоційному стресі, що призводить до зсуву гормонального фону.

Діагностика вірусів має низку складнощів, існують загальні тести та тести локальні.Досліджуються загальна відповідь імунної системи організму та безпосередня присутність, а також кількість вірусів у різних середовищах – слині, крові, калі та ін. Не завжди віруси виявляються у всіх середовищах одночасно, тобто нерідкі ситуації, коли при дослідженні ротової порожнини вірус виявляється у слині, але не виявляється у зіві та носог.Лабораторна діагностика в базовому варіанті спрямована на виявлення основних вірусів, які часто зустрічаються у людини.Це група герпес-вірусів, риновіруси, ротовіруси, за показаннями проводиться обстеження щодо вірусів гепатиту В і С, вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ).Для гепатиту В, С та ВІЛ-інфекції характерна певна клінічна картина, у більшості інших вірусів симптоми не мають яскравої специфічності, можуть змінюватися навіть у період загострення, що ще більше ускладнює завдання їх діагностики та верифікації.

Типовим прикладом вважатимуться представників сімейства герпес-вірусів, найбільш вивчених вірусологами.Найчастіше вірус герпесу проявляється у вигляді типових висипань на шкірі і слизових, але, крім цього, в процесі інфекції можуть пошкоджуватися й інші тканини та органи, так розвиваються герпетичні пневмонія, енцефаліт, увеїт, кон'юнктивіт і т. д. Вірусологам відомі близько 200 видівдоступні вісім, а у рутинній практиці використовуються максимум п'ять.Тобто переважна більшість вірусних агентів залишаються поза лабораторною діагностикою, а отже, випадають і з уваги клініциста.Неодноразові спроби деталізувати і виявити конкретного вірусу-збудника не призвели до будь-яких істотних змін у тактиці лікування, оскільки реальні противірусні препарати, що працюють точково, з'явилися тільки в останні кілька років і ефективні лише проти кількох вірусів (таргетна терапія гепатиту С, антиретровірусні препарати).У решті випадків специфічної противірусної терапії немає, а використовувані препарати мають широкий спектр дії.

Наявність імунокомпрометованого імунодефіцитного стану з високою ймовірністю передбачає наявність вірусного навантаження, яке може бути однією із складових частин сумарного антигенного навантаження поряд з бактеріальною, паразитарною та грибковою інвазією.При хронічному перебігу захворювання черговість інфікування, тобто те, що було первинне – паразитарна інвазія, зниження імунітету і потім загострення вірусної інфекції, або навпаки, є незначним.Проведення противірусної терапії входить до структури схеми комплексної протизапальної терапії, а вибір конкретного інструменту залежатиме від яскравості клінічних проявів, асоційованих з вірусним навантаженням, її локалізацією та змінами лабораторних показників.

Таким чином, антигенне розвантаження, тобто зменшення кількості антигенів в організмі, як харчових, так і будь-якої патогенної інвазії, є базовим компонентом на шляху підвищення ресурсів організму, оскільки знижує навантаження на імунну систему і системи детоксикації, а хронічна напруга цих систем є енерговитратним, що призводить до поступового їх виснаження.організм.