Глава 6. Гормональная система

Біологічний організм – цілісна система тісно пов'язаних незалежно від фізичної близькості органів, яка може функціонувати коректно лише у разі працюючих систем зворотного зв'язку.Найбільш значуща система контролю та комунікації між різними органами та системами – безумовно, ендокринна система, яка може позиціонуватися як у своєму роді надсистемний комплекс, що несе на собі більшу частину зобов'язань щодо компенсаторних та адаптивних реакцій.

Саме по собі в автономному режимі серце поняття не має, що організм перебуває у стані стресу чи небезпеки, а отже, не знає, що життєво необхідно збільшити швидкість скорочень серцевого м'яза та підвищити артеріальний тиск, щоб забезпечити органи достатнім рівнем кровотоку.Легкі автономно що неспроможні відреагувати факт, що людина біжить, отже, екскурсія (рух діафрагми під час дихання) діафрагми має збільшитися, а швидкість насичення крові киснем в альвеолах – підвищитися.І нервова система «не знає», що відбувається в організмі та які процеси треба посилити, щоб збільшити шанси людини на виживання.Все це досягається шляхом постійного сигналінгу переважно за рахунок дії гормонів.

Ендокринна система складається з низки залоз внутрішньої секреції, тобто органів, які синтезують і виділяють у кров гормони.До ендокринної системи відноситься гіпофіз, щитовидна та навколощитоподібні залози, підшлункова залоза, надниркові залози та статеві залози, які специфічно взаємопов'язані між собою.Продукувати гормони можуть і органи, і тканини, що не належать до ендокринної системи, такі як жирова тканина, кишечник, шлунок та інші, проте їх внесок у загальну функцію контролю трохи менше.

Гипоталамо-гипофизарная ось

Центральним механізмом гуморальної регуляції, безумовно, є так звана гіпоталамо-гіпофізарна вісь, яка включає ключові контролюючі структури - гіпоталамус і гіпофіз.Ця вісь не функціонує ізольовано, вона завжди має третій компонент – орган-мішень, та заліза внутрішньої секреції, чия активність, власне, і регулюється.Так формуються осі «гіпоталамус – гіпофіз – надниркові залози», «гіпоталамус – гіпофіз – статеві залози», «гіпоталамус – гіпофіз – щитовидна залоза».Крім контролюючої функції, у структурі осі також виробляються речовини, надають системні ефекти весь організм.

Гіпоталамус

Гіпоталамус – одна з найважливіших структур центральної нервової системи, яка виконує контрольну та регулюючу роль.Ця порівняно невелика область в проміжному мозку включає безліч груп клітин, об'єднаних в ядра, які впливають на нейроендокринну систему, що функціонує в головному мозку, і сталість внутрішнього середовища організму, гомеостаз в цілому.

Упрощенно можно выделить два крупных направления работы гипоталамуса – контроль ряда функций самого головного мозга и его взаимодействие с гипофизом путем синтеза веществ, стимулирующих гипофиз на дальнейший синтез гормонов – выработка так называемых рилизинг-факторов, или либеринов и, в зависимости от текущей ситуации в организме, тормозящих факторов (статинов), которые уменьшают выработку тропных гормонов гипофизом.

Деятельность гипоталамуса не хаотична, а четко зависима от потребностей организма и направлена на обеспечение выживания. Так, получая напрямую информацию о биохимическом составе крови и ликвора, содержании в них конкретных веществ, температуре и т. д., гипоталамус непосредственно контролирует чувство жажды, голода, поддерживает необходимую температуру и цикличность сна и бодрствования, участвует в формировании полового поведения и многих других поведенческих паттернов, относящихся к высшим корковым функциям (эмоциональное состояние, эмпатия, память).

Крім того, гіпоталамус пов'язаний через нервові шляхи практично з усіма структурами головного мозку, стаючи наріжним каменем взаємодії нервових та гуморальних механізмів контролю.

Гіпофіз

Пітуїтарна залоза, вона ж гіпофіз, це центральний регулюючий гуморальний орган, що виробляє гормони, що контролюють зростання, метаболізм в цілому і репродуктивну функцію.Структурно гіпофіз складається з двох великих частин, різних за своїм походженням: передня частка - аденогіпофіз, що становить до 80% органу, і менша частина, задня частка, - нейрогіпофіз.Між ними у людини розташовується тонкий прошарок - проміжна частка.

В аденогіпофізі синтезуються так звані тропні гормони, які безпосередньо контролюють діяльність органів-мішеней.Так, тиреотропний гормон (ТТГ) контролює біосинтез і секрецію гормонів щитовидної залози, адренокортикотропний гормон (АКТГ) – функцію надниркових залоз, гонадотропні гормони (фолікулостимулюючий і лютеїнізуючий гормони) – діяльність статевихпролактин – лактацію, формування низки поведінкових патернів, що з турботою про потомство, і навіть бере участь у контролі клітинної диференціювання та обміну речовин.

У задній частині гіпофіза депонуються та секретуються в кров ряд активних субстанцій, найважливішими з яких є вазопресин та окситоцин.

У проміжній частці утворюється ряд специфічних гормонів, зокрема – меланоцитстимулюючі та ін.

Если орган-мишень по той или иной причине вырабатывает мало гормонов, в результате действия гормональной оси происходит выработка тропного гормона, который стимулирует орган на более интенсивную работу. В момент, когда выработка гормонов органа-мишени оптимизируется, синтез тропного гормона снижается. Так на постоянной основе регулируется постоянство гормональной активности периферических эндокринных органов.

Щитовидная железа и паращитовидные железы

Щитовидная железа – это один из ключевых эндокринных органов человека, который вырабатывает под контролем гипофиза (под действием тиреотропного гормона) йодсодержащие гормоны, имеющие огромное значение для метаболизма человека, роста, развития и адаптивных процессов.

Основные гормоны щитовидной железы – тироксин и трийодтиронин, которые вырабатываются в специальных клетках щитовидной железы – тироцитах. В других клетках – парафолликулярных, С-клетках, синтезируются другие активные вещества – пептидный гормон, кальцитонин, регулирующие обмен кальция и фосфатов в костной ткани. У пациентов со сниженной функцией щитовидной железы заметно замедляются обменные процессы, заживление и регенерация, происходят неизбежные изменения со стороны иммунной, гормональной и нервной системы. Наиболее значимы изменения функции щитовидной железы в детском возрасте, так как гипофункциональное состояние и дефицит тиреоидных гормонов ведут к задержкам психомоторного и психоречевого развития. Еще 20 лет назад основной причиной гипофункций щитовидной железы были дефицитные состояния по йоду и ряду необходимых микроэлементов, однако современные гипотиреозы все чаще имеют аутоиммунный характер.

При зниженні вироблення гормонів щитовидної залози за принципом зворотного зв'язку гіпоталамо-гіпофізарна вісь «запускається» і починає стимулювати периферичний орган шляхом вироблення тиреотропного гормону (ТТГ).Якщо щитовидна залоза відновлює дефіцит, то секреція тиреотропного гормону зупиняється.Так, за співвідношенням кількості гормонів щитовидної залози, тропного гормону, виявлення аутоантитіл до щитовидної залози (АТ до ТТГ, АТ до ТГ, АТ до ТПО), а також щодо виявлення хронічних вогнищ інфекції та дефіцитних станів можна скоригувати процес вироблення гормонів.

Не завжди щитовидна залоза перебуває у стані зниженої функції, зустрічаються і стани, що супроводжуються надмірним виділенням гормонів.Такий стан називається гіпертиреоз і тиреотоксикоз і може досягати настільки вираженого ступеня, що це починає загрожувати організму в цілому.При гіпертиреозі метаболізм надмірно прискорюється, виникають вегетативні та судинні реакції на підвищену кількість гормонів (тахікардія, почастішання дихання, почуття припливів та спека, тривожні стани, порушення сну, втрата ваги та ін.).Гіпертиреоїдні стани можуть бути асоційовані з порушенням зворотного зв'язку в осі, і особливо з аутоімунним запаленням.

Слід зазначити, що щитовидна залоза не функціонує ізольовано, її біохімічні процеси тонко вбудовані у взаємодії із наднирковими залозами (вісь «щитовидна залоза – надниркові залози»).В рамках цієї системи як патологія щитовидної залози може призвести до виснаження надниркових залоз, так і дисфункція надниркових залоз з часом неминуче призводить до патології щитовидної залози.Основними загальними точками впливу щитовидної залози та надниркових залоз є регуляція обміну речовин в цілому, стабільність когнітивного та психоемоційного статусу.

Надниркові залози

Надниркові залози – це ключові периферичні ендокринні органи, що системно регулюють весь обмін речовин в організмі людини, його здатності до зростання, розвитку, а також системної реакції на провокуючі фактори та адаптацію.

Анатомічно наднирник складається з кількох структур, кіркової речовини та мозкової речовини, у кожній з яких виробляється спектр гормонів, що мають своє біологічне значення.

Корковое вещество надпочечника состоит из трех зон – клубочковой (альдостерон, кортикостерон, дезоксикортикостерон), пучковой (кортизол и кортизон) и сетчатой (половые гормоны). Гормоны первой зоны относятся к группе минералкортикоидов, гормонов, которые влияют на водно-солевой обмен и регулируют электролитный баланс. Гормоны пучковой зоны – глюкокортикостероиды – ключевые гормоны адаптации к стрессу и модуляции иммунной системы.

Клітини мозкової речовини наднирника синтезують катехоламіни – адреналін та норадреналін, а також ряд регуляторних пептидів.Всі гормони надниркових залоз мають велике значення для регуляції біологічних процесів в організмі, проте не менш важливим є співвідношення і правильне регулювання вироблення цих гормонів.

Велика кількість продукованих у надниркових залозах гормонів робить цей невеликий на перший погляд парний орган центром всієї гуморальної регуляції.Сучасна ендокринологія, як дитяча, так і доросла, незаслужено принижує значення надниркових залоз, при тому що розглядати проблеми імунної системи, росту, розвитку, дозрівання дитини і потім підлітка, психоемоційний і когнітивний стан дорослого, мнестичний і когнітивний статус літнього без оцінки і своєчасної корі.

Проблематика сучасної ендокринології обтяжується відсутністю референсних значень для дітей і підлітків, а ряд лабораторій відмовляється приймати зразки, якщо пацієнт не досяг 18-річного віку, пояснюючи це відсутністю доцільності такого дослідження, притому що саме на надниркові залози в допубертатний період лягаєорганізму, в якому гормональний добробут досягається за рахунок функціонуючих статевих залоз, і вісь «надниркові залози» має значно більший компенсаторний ресурс, а значить, більше можливостей для досягнення гормонального балансу.У дитячому організмі надниркові залози працюють поза цією осею і відчувають, по суті, подвійне навантаження.

Гормони надниркових залоз визначають дозрівання та функціонування всіх органів і систем, включаючи і центральну нервову систему.Вікно формування, зростання та дозрівання органів значно лімітовано за часом і має вікові межі, так, наприклад, можливості для зростання трубчастих кісток обмежуються віком 18–20 років у хлопчиків, 18 років у дівчаток, зростання статевого члена як за довжиною, так і діаметром обмежене віком 16–17 років.Своєчасно скоригована гормональна недостатність дозволяє зберегти здоров'я молодого організму та забезпечити репродуктивну реалізацію його у майбутньому.Запізнілі спроби корекції навіть з використанням активної замісної гормональної терапії у дорослому віці не можуть активувати зростання гормонозалежних органів.А поведінкові сценарії, що сформувалися на тлі гормональної дисфункції, можуть визначати психосоціальне функціонування протягом усього життя.

Поджелудочная железа

Підшлункова залоза – унікальний орган в організмі людини, який має і зовнішньосекреторну, тобто екзокринну, і внутрішньосекреторну, тобто ендокринну, функції.Зовнішня секреція підшлункової залози полягає у виробленні найважливіших харчових ферментів (амілаза, ліпаза, протеаза, мальтаза та ін.).Синтезовані ферменти виділяються у просвіт дванадцятипалої кишки.Здатність екзокринної секреції робить підшлункову залозу одним із ключових органів шлунково-кишкового тракту, від якого залежить перетравлення жирної їжі (ліпаза підшлункової разом з жовчю сприяють розщепленню жирів у просвіті кишки до жирних кислот; альфа-амілаза розщеплює вуглеводи, протеа).

Однак на цьому функціональна активність органу не закінчується, в його структурі розташовані так звані панкреатичні острівці, які відносяться до ендокринних структур, тобто в них виробляються і виділяються в кров гормони.До гормонів підшлункової залози відноситься глюкагон (гормон, що підвищує рівень глюкози в крові), інсулін (основний гіпоглікемічний гормон, що сприяє перенесенню глюкози з крові всередину клітини, за рахунок чого в крові рівень глюкози знижується), грелін (гормон, стимулюючий апетит), соматостатин.Основне значення гормонів підшлункової залози - контроль вуглеводного обміну за рахунок вироблення глюкагону та інсуліну.

Ушкодження підшлункової залози веде до зниження обох функціональних складових - і екзо-і ендосекреторної роботи.Хронічний та аутоімунний процес підшлункової залози веде до грубих порушень обміну речовин в цілому, особливо вуглеводного обміну.За рахунок тісних взаємозв'язків усіх частин обміну його порушення веде до розвитку взаємозалежних системних патологічних станів (наприклад, метаболічний синдром та цукровий діабет).

Статеві залози

Статеві залози – ключові парні органи, які відповідають за репродуктивну функцію та несуть у цілому ендокринну активність, впливаючи обмін речовин в організмі людини.Для статевих залоз характерна змішана секреція, вони одночасно виділяють статеві клітини (яйцеклітини або сперматозоїди) та виділяють у кров гормони – андрогени та естрогени.Робота статевих залоз залежить від контролю тропних гормонів гіпофіза, які, у свою чергу, знаходяться під контролем гіпоталамічних факторів.

Основні гонадотропні гормони гіпофіза – фолікулостимулюючий (ФСГ) та лютеїнізуючий гормони (ЛГ).

Основні статеві гормони, які визначаються і у чоловіків, і у жінок, це тестостерон, естрадіол і прогестерон.Ці гормони та їх співвідношення визначають не тільки фізичне формування в пубертатному віці, статевий потяг та поведінку, менструальний цикл, тип оволосіння, але й надають ряд системних ефектів на імунну систему, сполучну тканину та нервову систему.

Ключові гормони

Окситоцин

Окситоцин – это нейропептид, который синтезируется в гипоталамусе и накапливается в задней доле гипофиза. Оказывает ряд жизненно необходимых эффектов в биологическом организме, воздействуя на тонус мускулатуры, работу надпочечников, репродуктивную функцию и нейромедиаторный обмен, за счет которого реализуются важные социальные и поведенческие феномены.

Самое большое количество окситоцина вырабатывается в организме женщины после рождения ребенка, за счет чего формируется та самая крепкая эмпатическая связь новорожденного с матерью, которая по самым, казалось бы, неочевидным признакам начинает определять, что именно нужно ребенку, что его беспокоит. Этот биохимический феномен в природе позволяет детенышу выжить, а в человеческой жизни – сформировать необходимую для развития младенца привязанность матери.

Окситоцин виробляється у жінок і у період новонародженості дитини, він синтезується протягом усього життя і визначає його психоемоційний стан і так звану емпатію – здатність зчитувати і розуміти почуття іншу людину без слів.

Окситоцин викликає почуття задоволення, спокою та зниження тривоги за рахунок його впливу на ділянки мозку, які відповідають за поведінкові реакції стресу.Крім цього, окситоцин виступає в ролі антагоніста гормонів стресу, що виробляються наднирниками.

Синтез собственного окситоцина стимулируется по-разному, но самые простые способы – тактильный контакт, крепкие объятия, а также раздражение эрогенных зон, в особенности сосков.

Дефицитарность выработки окситоцина у взрослых и детей с высоким уровнем стресса приводит к ряду психоэмоциональных изменений, таких как тревога, внутреннее напряжение, панические атаки, нарушение социализации.

У разі дефіциту окситоцину у жінки різко зростає ризик кровотечі, оскільки саме під його впливом скорочується гладка мускулатура матки.

В таких случаях дефицит окситоцина восполняется извне при введении внутримышечно (в основном для молодых мам), интразально (в нос), сублигвально (под язык) или ингаляционно.

При введении окситоцина в нос достигается быстрое и эффективное проникновение через гематоэнцефалический барьер и доставка его в нервную систему, где оказывает аналогичные эндогенному эффекты.

Во всем мире окситоцин используется как часть комплексной терапии расстройств поведения, нарушений социального взаимодействия, дефицита внимания, расстройств пищевого поведения, нарушений либидо и репродуктивной функции.

Кортикотропін

Адренокортикотропный гормон – один из ключевых для обмена веществ гормон, синтезируемый в гипофизе из белка – предшественника проопиомеланокортина, из которого также синтезируется бета-эндорфин, меланоцитстимулирующий гормон и липотропин. Синтез кортикотропина подчиняется ритму выделения кортиколиберина, рилизинг-фактора гипоталамуса. Максимальная секреция кортиколиберина, а соответственно, кортикотропина и гормонов надпочечников приходится на период с пяти до семи утра, а минимальная – на период с шести до одиннадцати часов вечера.

Начиная с трех утра секреция рилизинг-фактора начинает возрастать, постепенно подготавливая организм человека к пробуждению, вечерний же спад кортиколиберина и кортикотропина позволяют гормональному статусу сбалансироваться и уйти в глубокий сон.

Кортикотропин взаимодействует со специфическими меланокортиновыми рецепторами, которые располагаются преимущественно на клетках коры надпочечников, а также в жировой ткани, однако АКТГ может взаимодействовать с меланокортиновыми рецепторами иммунной системы, кожи и меланоцитов.

В надпочечниках АКТГ отвечает за синтез и секрецию гормонов преимущественно пучковой зоны – глюкокортикостероидов (кортизол, кортизон, кортикостерон), повышает выработку прогестерона, андрогенов и эстрогенов; также кортикотропин повышает и чувствительность периферических тканей к перечисленным гормонам.

Глюкокортикоїди надають ключову дію на обмін речовин, стимулюючи синтез глюкози та жирів, пригнічуючи діяльність імунної системи, пригнічуючи синтез сполучної тканини, а також впливаючи на нервову систему, підвищуючи її збудливість.

За допомогою вироблення кортикотропіну стимулюється вироблення мінералкортикоїдів, в першу чергу дезоксикортикостерону і альдостерону, проте більше значення в контролі обміну мінералкортикоїдів має інша система контролю - так звана ренін-антиотензин-альдостеронова система, що відіграє ключове значення в регулюванні регуляції.

Ще одним непрямим ефектом кортикотропіну є стимуляція вироблення катехоламінів у мозковій речовині надниркових залоз.Незважаючи на те, що основний контроль обміну катехоламінів припадає на симпатичну стимуляцію хромафінних клітин, а також самої хромафінної тканини, що реагує на зміни складу крові.

Важливою є взаємодія кортикотропіну з іншими пептидними гормонами, насамперед пролактином, вазопресином та опіоїдними пептидами, а також взаємозв'язок з моноаміновою системою гіпоталамуса, що впливає на пам'ять, мотивацію та навчання.

соматотропін

Соматотропин – соматотропный гормон – один из гормонов передней доли гипофиза, который нередко называют «гормоном роста» за его действие на развитие трубчатых костей и рост человека. Однако это действие далеко не единственное и не самое значимое. Соматотропный гормон значительно ускоряет процессы всего пластического обмена (анаболизм) и оказывает мощное антикатаболическое действие (останавливая процессы распада).

Эндогенный соматотропин вырабатывается в гипофизе под воздействием соматолиберина гипоталамуса, однако он стимулируется и другими воздействиями, как физическими, так и гуморальными. СТГ увеличивается под воздействием грелина (гормона голода, вырабатываемого поджелудочной железой), эстрогенов, глюкокортикостероидов, а также гормонов щитовидной железы. Усиление секреции СТГ возникает при физической нагрузке, снижении уровня глюкозы, а максимальный синтез в юном возрасте происходит в ночное время, поэтому и родилась присказка «дети растут во сне».

Соматропин значительно воздействует на все составляющие обмена веществ, усиливая синтез белка, увеличивая концентрацию глюкозы в крови и усиливая катаболизм жиров. СТГ оказывает значительное воздействие на иммунную систему, стимулируя ее функции.

Соматотропин большую часть своих функций реализует непосредственно, однако часть его воздействий осуществляется через инсулиноподобные факторы роста, в первую очередь ИФР-1 (соматомедин С). Эндогенный ИФР-1 преимущественно синтезируется в печени под воздействием СТГ и стимулирует развитие внутренних органов. За счет ИФР-1 обеспечивается обратная связь с гипоталамусом и гипофизом, так как при его значительном увеличении в крови вырабатывается соматостатин – так обеспечивается контроль гормонального статуса.

Уровень инсулиноподобного фактора-1 зависит не только от концентрации СТГ, но и от половых стероидов, гормонов щитовидной железы, глюкокортикостероидов и инсулина, при этом инсулин и половые гормоны стимулируют выработку ИФР-1, а глюкокортикостероиды в значительной степени тормозят.

Таким чином, інсулін, СТГ, гормони щитовидної залози та статеві гормони знаходяться у синергізмі щодо росту та розвитку, сприяючи процесам синтезу.Для того, щоб соматотропін виявляв свої анаболічні можливості, необхідна достатня кількість інсуліну, оскільки, на відміну від вуглеводного обміну, де СТГ та інсулін антагоністи, щодо синтезу білка вони діють спільно та посилюють один одного.

Крім значення СТГ у дитячому та підлітковому віці, довгі роки обговорюється його значення у профілактиці розвитку захворювань похилого віку та антивікової медицини в цілому.Ряд досліджень показали, що при зниженні ІФР-1 та СТГ, а також при порушенні чутливості клітин до них тривалість життя знижується.

В юном возрасте соматотропин определяет преимущественно процессы роста и развития ребенка в целом за счет системной активации костно-мышечной системы, миелинизации и созревания мозга, поддержки систем детоксикации и увеличения плотности мембран и увеличения эффективности собственных надпочечников.

У разі тяжких травм головного та спинного мозку, пошкоджень внутрішніх органів або просто тривалих поточних захворювань, що вимагають великих енергетичних витрат організму, додаткова дотація СТГ стає ключовим пусковим фактором регенерації.У своїй клінічній практиці ми використовуємо весь спектр факторів зростання та рилізинг-факторів.

Лютеинизирующий (ЛГ) и фолликулостимулирующий (ФСГ) гормоны

Лютеїнізуючий і фолікулостимулюючий (гонадотропний) гормони – це пептидні молекули, що синтезуються у передній частці гіпофіза під впливом рилізинг-фактору гіпоталамуса.

У женщин фолликулостимулирующий гормон определяет подготовку и рост фолликула в яичнике, готовя его к воздействию лютеинизирующего гормона. У мужчин фолликулостимулирующий гормон влияет на развитие семенных канальцев, усиливает секрецию тестостерона и индуцирует образование, а затем созревание спермы. После полового созревания концентрация фолликулостимулирующего гормона у мужчин остается постоянной, в то время как в женском организме до самой менопаузы будет сохраняться цикличность выработки ФСГ и ЛГ.

Лютеїнізуючий гормон життєво важливий для нормальної роботи репродуктивної системи, стимулюючи в жіночому організмі секрецію естрогенів і на піку своєму – овуляцію, а в чоловічому організмі безпосередньо стимулюючи секрецію тестостерону інтерстиціальними клітинами Лейдіга в сім'яниках.Чим вище ЛГ у крові у чоловіка, тим інтенсивніше відбувається продукція тестостерону.

При снижении концентрации половых гормонов стимулируется синтез и секреция лютеинизирующего и фолликулостимулирующего гормонов, а высокая концентрация их угнетает.

У дитячому віці ФСГ короткочасно піднімається відразу після народження і значно знижується в 6 місяців у хлопчиків і до року-двох у дівчаток, потім концентрація ФСГ збільшується перед початком пубертатного періоду і супроводжує формуванню статевих ознак.Варто зауважити, що підйом концентрації ФСГ у нічний час – одна з перших лабораторних ознак статевого дозрівання, також одночасно збільшується рівень гормонів статевих залоз.

Прегненолон

Одним із ключових нейростероїдів є прегненолон, попередник стероїдних гормонів, який синтезується в різних стероїдогенних тканинах та органах, особливо у надниркових залозах та центральній нервовій системі.

Длительное время прегненолон считался неактивным стероидом, не имеющим какой-либо биологической функции, за исключением того, что он служит предшественником других стероидных гормонов. Однако его противовоспалительные свойства и свойства против утомляемости были признаны уже в 1930-х годах.

Він має протизапальну дію, підтримуючи імунний гомеостаз при різних запальних станах.Доведено, що прегненолон та його метаболічні похідні мають сприятливий вплив на мозок, включаючи покращення пам'яті та навчання, корекцію депресивних розладів та модуляцію когнітивних функцій.У низці досліджень спостерігалося зниження рівня прегненолона при нейрозапальних захворюваннях, що підкреслює його роль у нейропротекції та нейрорегенерації.Прегненолон та його метаболіти відіграють нейропротекторну роль при різних нейрозапальних захворюваннях, включаючи хворобу Альцгеймера (БА) та розсіяний склероз (РС), а також нервово-психічні розлади, такі як шизофренія, депресія та аутизм.

Механізм дії прегненолона досліджується останні десятиліття і нові наукові праці підтверджують розширення діапазону його можливостей.

У чоловіків і жінок прегненолон, вироблений у надниркових залозах, має високу ймовірність перетворення в ДГЕА (дегідроепіандростерон) або кортизол.У чоловіків прегненолон, вироблений у яєчках, має високу ймовірність перетворення на тестостерон, а прегненолон, утворений у жіночих яєчниках, можливо, буде перетворено на естроген.

Прогестерон

Прогестерон – стероїдний гормон, що виробляється статевими залозами, наднирниками, мозком та плацентою під час вагітності.Прогестерон є найважливішим регулятором нормальної репродуктивної функції людини, а також для нього характерні нерепродуктивні функції, що стосуються кісткової, центральної нервової та імунної систем.Прогестерон також впливає на обмін води та електролітів, ліпідів, вуглеводів, білків.Як стероїдний гормон, прогестерон реалізує свої функції за допомогою зв'язування з внутрішньоклітинними рецепторами, які є лігандактивованими транскрипційними факторами.Крім геномних ефектів, що повільно розвиваються, прогестерон може індукувати швидкі негеномні відповіді клітин, зв'язуючись з плазмомембранними рецепторами з активацією різних внутрішньоклітинних каскадів і вторинних месенджерів.

Во время беременности прогестерон участвует в процессах овуляции и имплантации, преобразовании эндометрия в децидуальную ткань, торможении сократимости матки, подавлении иммунной системы матери, росте и развитии молочных желез, развитии тканей зародыша.

Деякі функції прогестерону включають стимуляцію глюкогенезу, стимуляцію енергетичного обміну мітохондрій, метаболізм циклічних нуклеотидів, синтез та секрецію білків.Також прогестерон здатний зменшувати рівень перекисного окислення ліпідів у клітинах та знижувати пошкодження клітин вільними радикалами.

Прогестерон має функціональний вплив на широкий спектр імунних механізмів, впливаючи на різні підтипи клітин, що експресують рецептори прогестерону, включаючи моноцити, макрофаги, дендритні клітини та лімфоцити.Прогестерон діє на імунну систему різними сигнальними шляхами, включаючи зміну транскрипції генів цитокінів, зміну іонного транспорту (блокування Са

Прогестерон є нейроактивним стероїдом.Концентрація прогестерону в центральній нервовій системі обумовлена ​​гормонами, що виробляються периферичними залозами, які проникають через гематоенцефалічний бар'єр, та автономним виробництвом прогестерону нейронами та гліальними клітинами.Прогестерон у центральній нервовій системі має нейропротективний та нейротрофічний вплив, а також регулює настрій та когнітивні функції.Нейропротекторний ефект прогестерону пов'язаний з декількома механізмами: за рахунок ослаблення перекисного окислення ліпідів та руйнування клітинних мембран вільними радикалами, за рахунок модуляції активності рецепторів нейромедіаторів та за рахунок регуляції експресії специфічних генів нейронів та гліальних клітин.

Нейротрофические свойства прогестерона связаны с его способностью стимулировать миелинизацию и ремиелинизацию как в центральной нервной системе, так и в периферической нервной системе, действуя непосредственно на клетки глии и на шванновские клетки.

Тестостерон

Тестостерон – стероїдний гормон, що відноситься до андрогенів, синтезується у статевих залозах та корі надниркових залоз.Хоча тестостерон є чоловічим статевим гормоном, він є найважливішим андрогеном у жінок.У жінок приблизно 50% циркулюючого тестостерону виробляється переважно за рахунок периферичної конверсії андростендіону, а половина, що залишилася, секретується яєчниками і наднирниками.Клітинні ефекти тестостерону можуть бути геномними, пов'язаними з транскрипцією та трансляцією генів, та негеномними, опосередкованими іонними струмами та/або ініціацією каскадів передачі сигналу вторинними месенджерами.Тестостерон може діяти безпосередньо через андрогенний шлях або опосередковано через перетворення на естроген, служачи локальним джерелом естрогенів у центральній нервовій системі.

У взрослых людей тестостерон синтезируется и в половых железах, и в надпочечниках. У детей и подростков значение тестостерона колоссально, однако источник только один – надпочечники. С учетом высокой частоты дисфункций надпочечников клинические наблюдения все больше выявляют детей с абсолютным дефицитом гормонального статуса, в том числе и абсолютным дефицитом тестостерона.

Безумовно, основною функцією тестостерону є регулювання статевого диференціювання, дозрівання та функціонування репродуктивної функції чоловіків.Тестостерон регулює статеву поведінку та сексуальний потяг, визначаючи гендерну ідентифікацію.Не менш значуща і системна дія тестостерону – його вплив на метаболізм.Тестостерон має потужний анаболічний ефект – сприяє утворенню білка та збільшенню м'язової та кісткової маси.Також тестостерон можна назвати одним із найсильніших стимуляторів утворення колагену – основної структури сполучної тканини.В умовах дефіциту колагеноутворення починають превалювати процеси розпаду, що призводить до диспластичних та дегенеративних змін у сполучнотканинних структурах.

Важливим є також вплив тестостерону і на вуглеводний обмін.Тестостерон не просто впливає на рівень глюкози в крові, а принципово визначає ключові механізми внутрішньоклітинного сигналінгу у бета-клітинах підшлункової залози, якими синтезується інсулін.Як показують сучасні дослідження, дефіцит тестостерону у чоловіків значно підвищує ризик розвитку цукрового діабету 2-го типу.Також тестостерон характеризується стимулюючим впливом на еритропоез.

На иммунную систему тестостерон оказывает супрессивное влияние, воздействуя на многие ее ветви. Тестостерон подавляет активацию дендритных клеток, ингибируя продукцию цитокинов и их способность вызывать иммунный ответ. В то же время тестостерон повышает продукцию активных форм кислорода макрофагами, а также усиливает миграцию нейтрофилов.

Тестостерон впливає на розвиток центральної нервової системи та має вирішальне значення для статевої диференціації структури та функцій мозку, викликаючи маскулінізацію та дефемінізацію сексуальної поведінки, змінює морфологію та функцію ЦНС.У постнатальному періоді андрогени також мають вплив на ЦНС, будучи нейростероїдом, здатним синтезуватися безпосередньо в ЦНС і відіграють важливу роль у життєздатності, функціях та пластичності нейронів.Для андрогенів також характерне посилення нейрогенезу у дорослому віці.Тестостерон стимулює диференціювання нейронів, тим самим підтримуючи їхню пластичність, сприяючи щільності синапсів, а також стимулюючи зростання нейритів.

Для тестостерону характерні нейропротекторні та нейротрофічні властивості, що сприяють структурно-функціональному відновленню нервової системи.Тестостерон за допомогою перетворення на естрогени забезпечує нейропротекцію проти нейротоксичності, спричинену глутаматом.Тестостерон також відіграє вирішальну роль у процесах мієлінізації та ремієлінізації олігодендроцитами.Тестостерон покращує виживання нейронів та астроцитів людини, впливаючи безпосередньо на мітохондріальну мембрану, інгібуючи вироблення активних форм кисню та азоту.

Нейропротекторні властивості тестостерону значно пов'язують гормональний статус загалом, поведінкові та когнітивні властивості людини.Старіння та хронічні захворювання багато в чому за рахунок порушення синтезу та вироблення статевих гормонів призводять до порушень роботи нервової системи.Тестостерон – одне із ключових нейростероїдів, визначальних формування поведінкових патернів, особливо у формуванні мотиваційного профілю та вольового потенціалу, і навіть самопрезентації людини у соціумі.

До соціальної самопрезентації відноситься гендерна презентація, яку людина починає демонструвати в ранньому дитячому віці, від року до трьох років, тобто задовго до статевого дозрівання та сексуальних ідентифікацій.Так, дівчинка після року починає «стріляти очима», вибирати собі вбрання та крутитися перед дзеркалом, а її улюбленими іграшками швидше будуть ляльки та коляски, аніж машинки та солдатики.При цьому роль виховання та прикладу в сім'ї значно перебільшена.Аналогічним чином вибудовується поведінка хлопчика, який із пропонованого набору іграшок вибиратиме пістолети, автомобілі, та його рольові ігри матимуть маскулінний характер.

В последние годы появились тенденции объяснять нарастающую феминизацию мальчиков, юношей и даже мужчин сферой их деятельности, воспитанием в неполных семьях, преимущественно под воздействием матери и бабушки, а также в целом культуральным сдвигом и влиянием среды. На наш взгляд, предлагаемая аргументация несостоятельна.

Роль вихователя за всіх часів переважно приділялася жінці, це були мати, бабусі, няні, гувернантки.Склад цих учасників виховного процесу концептуально не змінився.

З початком відвідування шкільного закладу, тобто процесу занурення та адаптації у різновіковому соціумі, саме він починає відігравати ключову роль у самоідентифікації та розвитку особистості дитини.Роль сім'ї з цього моменту відсувається другого план, і з підліткового віку дитина вже живе, власне, самостійним соціальним життям, має власне сформоване коло інтересів, впливати який сімейне оточення може дуже обмежено, а деяких випадках – неспроможна взагалі.Навпаки, затримка цієї сепарації, тобто наявність психологічного інфантилізму, свідчить про гормонально залежну затримку дозрівання нервової системи.Домінування з боку гіперопікуючої матері, безумовно, може посилювати описувану ситуацію, проте не визначає її повністю, а надмірна психологізація інфантильності, несамостійності, фемінності юнаків призводить до того, що їхня гормональна дисфункція роками залишається не діагностованою.

Сексуальна ідентифікація такого юнака є лише одним із фрагментів поведінкової палітри.Інші її фрагменти представлені поведінковими патернами, не пов'язаними безпосередньо із сексуальністю, проте визначальними соціальну адаптацію загалом.

У більшості випадків ці патерни визначаються як умовно нормальні: зацикленість і прискіпливість інтерпретуються як перфекціонізм і небайдужість, емоційна нестабільність – як «високочутливість», що вимагає особливого підходу з боку оточуючих, із запитом на цілковите розуміння, схвалення, підігравання та вихваляння.Кожна з особливостей і характерологічних рис, що описуються, може бути психологічно обґрунтована, інтерпретована і пояснена так, щоб опинитися в рамках умовної «норми».

Однак сукупність всіх рис, що описуються, в тому числі з урахуванням психофізіологічної та вегетативної конституції людини, виявляє загальнопопуляційний зрушення серед чоловіків від акцентованої маскулінної поведінки в бік умовної фемінізації.Типовою ілюстрацією цього є більша участь чоловіків у домоводстві, вихованні та догляді за дітьми, зменшення маскулінних занять (відхід від типово чоловічих обов'язків по дому).Варто зазначити, що, на жаль, цей прогресуючий зсув багато в чому підтримується партнерками описуваних чоловіків, які охоче перекладають свої жіночі обов'язки на подружжя і при цьому чекають від них демонстрації маскулінного поведінки.Відображенням ситуації можна вважати типові сценарії художніх фільмів і театральних постановок, що підкреслюють домінуючу роль жінки у прийнятті рішень, забезпеченні сім'ї та пасивність ролі чоловіка, який покірно виконує прямі вказівки партнерки.

ДГЭА

Дегідроепіандростерон (ДГЕА) - стероїдний гормон, що синтезується в сітчастій зоні кори надниркових залоз з холестерину або de novo з ацетату у відповідь на стимуляцію гіпоталамо-гіпофізарно-надниркової осі.У периферичній крові гормон присутній переважно у сульфатованій формі (ДГЕАС) та має найбільшу концентрацію серед усіх стероїдів.ДГЭА сприймається як буферний стероїд, що є прекурсором освіти біологічно активних статевих стероїдів.ДГЕА, що утворюється в надниркових залозах, потрапляючи в периферичні тканини, трансформується в біологічно активні естрогени і тестостерон за допомогою внутрішньоклітинних ферментативних систем, які внутрішньоклітинно здійснюють властиву їм біологічну дію.

Крім важливої ​​ролі як автономне джерело утворення статевих стероїдів, ДГЕА є самостійним поліфункціональним гормоном, що впливає на функції головного мозку, імунної системи та бере участь у регуляції метаболізму.

По своему биологическому действию ДГЭА и ДГЭАС являются естественными антагонистами глюкокортикостероидов. Так, ДГЭА улучшает и ускоряет усвоение глюкозы клетками, снижая резистентность тканей к инсулину. Немаловажно влияние и на липидный обмен – снижение процесса липогенеза и увеличение липолиза, усиление экспрессии и увеличение секреции адипонектина, что способствует снижению уровня триглицеридов. Таким образом, в целом действие ДГЭА противодействует развитию метаболического синдрома.

Так само, як і тестостерон, ДГЕА стимулює утворення колагену та запобігає його руйнуванню, надаючи системну регенеративну дію.Регенеративний потенціал зачіпає не тільки сполучнотканинні структури, але і всі клітини організму, у тому числі кардіоміоцити, за рахунок чого описується його кардіопротекторна дія.

ДГЕА також виявляє імунорегуляторну функцію, впливаючи на активність імунних клітин та синтез цитокінів.

Імуномодулюючі властивості ДГЕА підтримуються та розширюються його метаболітами.Так, андростендіол, що синтезується з ДГЕА, є модулятором імунологічних відповідей на інфекцію і ефективним в обмеженні вірусних і бактеріальних інфекцій.

В целом иммунорегуляторное влияние ДГЭА способствует стимуляции иммунного ответа и снижению воспаления.

У нашій практиці активно використовуються центральні ефекти ДГЕА, які реалізуються за рахунок того, що ДГЕА та ДГЕАС є нейроактивними стероїдами, причому концентрація яких у центральній нервовій системі у 6–8 разів вища за їх периферичний рівень.

Циркулюючі периферичні стероїди можуть захоплюватися в ЦНС і бути попередниками для синтезу нейростероїдів, що локально виробляються в гіпокампі та інших структурах мозку.Також ДГЕА безпосередньо синтезується de novo та метаболізується у мозку.ДГЕА(С) сприяє поліпшенню пам'яті та когнітивних здібностей, а також має антидепресивний ефект.

Нейробіологічні ефекти ДГЕА(С) включають нейропротекцію, нейрогенез і виживання нейронів, а також антиоксидантні та протизапальні дії за рахунок системного антиглюкокортикоїдного ефекту.

ДГЭА(С) способствует нейрогенезу и выживанию нейронов. Возможный механизм этого заключается в увеличении концентрации нейротрофического фактора головного мозга.

ДГЕА(С) діє як важливий компонент реакції на стрес, проявляючи потужну антиглюкокортикоїдну активність, яка захищає нейрони від нейротоксичних ефектів кортикостерону.Крім прямого та опосередкованого нейропротективного ефекту, ДГЕА впливає на весь нейростероїдогенез та синтез/вивільнення ендорфінів, бере участь у визначенні синаптичної пластичності – молекулярного механізму, що лежить в основі когнітивних/поведінкових функцій.

Загалом, недостатність ДГЕА проявляється у зниженій стресостійкості, дратівливості, падінні працездатності та лібідо.При комплексній терапії ці прояви набутої дисфункції надниркових залоз успішно коригуються як у дорослих, так і у дітей.

Кортизол

Кортизол – основний глюкокортикоїдний гормон стероїдної природи, що синтезується в пучковій зоні кори надниркових залоз з холестерину під контролем адренокортикотропного гормону (АКТГ) і має плейотропну дію.Секреція кортизолу посилюється при впливі на організм стресових стимулів різної природи.Кортизол діє завдяки взаємодії з внутрішньоклітинними рецепторами, утворюючи лігандрецепторний комплекс, який транспортується в ядро ​​і впливає на транскрипцію генів.

Кортизол участвует во всех видах обмена. Действие на углеводный обмен характеризуется стимулированием глюконеогенеза и гликогеногеназа, также кортизол снижает потребление глюкозы периферическими тканями. На жировой обмен кортизол влияет, стимулируя липолиз и усиливая окисление жирных кислот в клетках. Таким образом, кортизол сдвигает метаболические процессы от утилизации глюкозы к утилизации жирных кислот. Кортизол имеет катаболический эффект на белковый обмен.

Кортизол відіграє важливу роль у регуляції функцій імунної системи, впливаючи на кількісні та морфофункціональні показники.Кортизол має переважно імунодепресивну та протизапальну дію і здатний супресувати практично всі основні ланки імунної відповіді.Кортизол регулює дозрівання, виживання, міграцію та рухливість дендритних клітин, а також інгібує їх імуногенні функції.

Незважаючи на превалювання імуносупресивних властивостей глюкокортикоїдів, вони мають двонаправлений вплив на специфічні функції ефекторних клітин.Ефекти кортизолу двофазні та залежать від його концентрації та часу дії.Базальні концентрації кортизолу підтримують активність захисних механізмів і виявляють імуностимулюючі властивості, тоді як більш високі концентрації, спричинені стресом, стримують імунну відповідь.

Кортикостероїди відносяться до гормонів, які мають найбільш важливий вплив на функції мозку, і пов'язані з впливом на настрій, стрес, занепокоєння, сон, апетит, а також когнітивні здібності.Дія кортизолу головним чином відбивається на гіпокампі, де щільність рецепторів до цього гормону особливо висока, і префронтальної кори.Нейробіологічні ефекти глюкокортикоїдів також двофазні: низькі дози мають нейропротекторний ефект, але більш високі дози посилюють нейротоксичність, що пов'язано з різною експресією рецепторів глюкокортикоїдів у структурах мозку та їх насиченням.Хоча невелике або короткочасне збільшення глюкокортикоїдів, у зв'язку зі стресом, може сприятливо впливати на увагу і сприяє адаптації, більш високі рівні кортизолу або довгострокове підвищення згубно впливають на виконавчі функції, увагу, навчання, пам'ять і когнітивну гнучкість.

Вплив кортизолу на структури мозку, що беруть участь у пізнанні, пов'язані зі змінами реакцій на серотонін, активацією бета-адренергічних рецепторів, що сприяє інгібуванню префронтальної кори.Вплив на обсяг гіпокампу може бути частково зумовлений змінами експресії нейротрофічного фактора головного мозку в гіпокампі.Також несприятливий вплив стресу на гіпокамп обумовлений глутаматергічними механізмами, а також пов'язаний з мітохондріальним ушкодженням.p align="justify"> Ще одним важливим утворенням мозку, на яке впливає підвищений рівень кортизолу, є амігдала, що бере участь у реалізації поведінкових реакцій, пов'язаних з реагуванням на небезпеку.При хронічному стресі гіперактивація амігдали породжує постійну тривогу та сприяє розвитку депресії.

Також за допомогою негеномних механізмів кортизол впливає на активність декількох нейромедіаторних систем, впливаючи на ланцюги, пов'язані з обробкою винагороди, регулюванням уваги, виконавчими функціями, настроєм та емоціями.

Ключові синдроми гормональної дисфункції

Вроджена та набута дисфункція надниркових залоз

Как было сказано в предыдущих главах, нарастание количества гормональной дисфункции является одним из основных патогенетических звеньев развития как персональной, так и популяционной поколенческой дегенерации. Как показывает наша клиническая практика, многие рождающиеся современные дети имеют клинически значимое снижение уровня стероидных гормонов, при этом до сих пор должного внимания со стороны специалистов эта проблема не получила. Но с учетом клинических и лабораторных данных, а также возраста ребенка рассматривать описываемые изменения следует как вариант врожденной дисфункции коры надпочечников.

Надниркові залози у дитини є найважливішим ендокринним органом, що визначає фізичний і моторний розвиток, щільність кісток і зв'язок, тонус м'язів, стан і реактивність імунної системи, а також темп психомовного розвитку та психоемоційний статус дитини.Нерідко цей гормональний синдром протікає стерто під маскою неврологічних симптомів у вигляді зниження стресостійкості, порушень поведінки, таких як істерики, гіперактивність, невмотивована агресія або, навпаки, зниження мотивації та волі, звуження кола інтересів та порушення соціалізації.

Так, у дітей з порушенням функції надниркових залоз на незначні ситуації можуть виникати істеричні напади, особливо в галасливих, людних та незнайомих місцях.Проблеми адаптації розвиваються за тим самим механізмом, як і панічні атаки у малоресурсних дорослих пацієнтів.Дана реакція виникає через критичне зниження гормонів надниркових залоз, що відповідають за адаптацію до стресу, внаслідок чого розвивається каскад вегетативних реакцій (посилення серцебиття аж до тахікардії, непритомні та афективно-респіраторні кризи, блідість або, навпаки, почервоніння,плаксивість), вираженість яких може досягати рівня соматичних розладів, а тому потребуватиме проведення диференціального діагнозу.

Біохімічно у таких дітей відзначаються часті порушення сну з порушенням засипання у своєму ліжку та потребою у спільному сні з батьками, з типовими передранковими пробудженнями, нерідко супроводжуються криками та сльозами, зниженим настроєм та дратівливістю в ранковий час.

Через відсутність гормонального контролю за функцією імунної системи у таких дітей підвищені ризики хронізації запальних процесів та розвитку аутоімунних захворювань, найвищі ризики яких припадають на вік від 12 до 24 місяців.У сучасних дітей навіть незначний стрес (короткочасне розставання з батьками, початок відвідин дитячого садка, народження молодшої дитини в сім'ї, лікування зубів під наркозом, госпіталізація та проведення планової хірургічної операції) можуть стати причиною регресу набутих раніше навичок та маніфестування тяжкого аутоімунного захворювання, наприклад, діагностичного захворювання.

Як показала практика, травмуючим є сам факт госпіталізації та стресу від різкої зміни обстановки, а не больовий синдром від маніпуляцій, оскільки вони найчастіше проводяться під анестезією.

Дитина з дисфункцією надниркових залоз у стані виснаженого гормонального статусу найчастіше має ряд типових зовнішніх проявів: низький ріст і вагу, дисплазія сполучної тканини, суха шкіра, рідке волосся, сухість слизових оболонок.

Перший прояв, який дозволяє запідозрити порушення гормональної функції, - це порушення сну у дітей дитячого віку, що розвивається за відсутності соматичних причин (колік, підвищеної температури і т.д.).Немовля спить тільки на грудях, потребує постійного заколисування, спить вкрай чуйно і недовго, прокидаючись відразу при спробі матері відійти від нього.

Такі діти вкрай вразливі та залежні від батьків, у дошкільному віці вони постійно потребують їхньої присутності та тактильного контакту.У цих дітей високий запит на обійми, поцілунки, погладжування, через що їх називають «тактильними», «ручними», «сенсорними», що до певного віку нерідко викликає розчулення у батьків та фахівців.Одним із крайніх проявів гормональної недостатності у дітей допубертатного віку є мастурбація, позбавлена, на відміну від підліткової та дорослої, справжнього сексуального підтексту та спрямована на стимуляцію вироблення гормонів наднирниками.Іншими парасексуальними реакціями на стрес, що переживається, є пощипування і накручування сосків, характерне як для хлопчиків, так і для дівчаток, яких ми спостерігали на своєму лікарському прийомі.Дана стимуляція має зрозумілий біологічний і біохімічний зміст, так як при механічному впливі на соски стимулюється синтез і виділення в кровотік окситоцину, який, у свою чергу, має антистресову дію.

Залежно від виразності симптоматики та результатів лабораторних тестів виділяють чотири ступені дисфункції надниркових залоз.Для корекції легких порушень можна використовувати вітамінну, амінокислотну та мікроелементну підтримку, натуропатичні адаптогени.У наступних стадіях необхідне запровадження прегормонів і бустерів, а разі важкого перебігу – комплексної замісної гормональної терапії.

На жаль, у своїй практиці ми все частіше зустрічаємося із настільки тяжким перебігом надниркової дисфункції, що навіть низькі дози гормональних препаратів можуть дати парадоксальні ефекти.Подібні явища трапляються вкрай рідко, проте останнім часом кількість виснажених дітей і, як наслідок, кількість порушень поведінки різного ступеня тяжкості збільшується.

Підставою для збільшення кількості пацієнтів з дисфункцією кори надниркових залоз серед дітей є грубе наростання такої ж дисфункції у дорослих.

У пацієнтів дорослого віку дисфункція кори надниркових залоз також має психоемоційні та соматичні прояви.До психоемоційних станів при ПДКН (набутої надниркової дисфункції) відносяться тривожно-депресивні стани, астенічний синдром, швидка стомлюваність, зниження працездатності, пам'яті, мотивації, підвищена дратівливість, порушення сну, фобічні та обсесивно-компульсивні розлади.Нерідко сукупність цих симптомів змушує пацієнта звертатися за допомогою до психологів, психотерапевтів та психіатрів, що призводить до часто необґрунтованого та неефективного призначення психотропних ліків.При домінуванні симптомів вегетосудинної дистонії такі пацієнти звертаються до неврологів зі скаргами на запаморочення, головні болі, мігрені, непереносимість гучних звуків та яскравого світла, непритомність та швидку стомлюваність.Нерідко яскравим виявом виснаження надниркових залоз є помітне здригання, близьке до пересмикування, на несподіваний дотик або звук.Пацієнт у такому стані вважає за краще перебувати в тихій обстановці з приглушеним світлом, уникаючи зайвих контактів з оточуючими.Гормони надниркових залоз беруть участь у регуляції менструального циклу.У пацієнток з ПДКН, крім дисменорів, відзначається тяжкий перебіг передменструального синдрому, болючість молочних залоз, набряклість, біль у животі та спині, виражені зміни психоемоційного стану.

Через те, що стероїдні гормони надниркових залоз є найпотужнішими регуляторами колагеноутворення, порушення роботи надниркових залоз неминуче призводить до порушення синтезу колагену та превалювання процесів розпаду колагену.Ушкодження, що накопичуються в структурі сполучної тканини, викликають асептичний запальний процес аутоімунного характеру з подальшим розвитком хронічного запального і, як наслідок, больового синдрому.Перелічені феномени поєднуються в поняття «фіброміалгія».Хронічні виснажливі болі в м'язах та сухожиллях призводять пацієнтів до тривалого застосування протизапальних препаратів, найчастіше нестероїдних, проте вони приносять лише тимчасове полегшення симптомів, оскільки первинний гормональний дефіцит зберігається.

Поліландулярна недостатність

Как уже было сказано выше, в организме все взаимосвязано. Биосинтез гормонов сложен в определенные цепочки, которые регулируются по принципу обратной связи. Многие функции гормонов взаимно перекрываются. Такие физиологические механизмы организации эндокринной системы позволяют организму длительное время существовать в состоянии относительной компенсации. Если мы обнаруживаем признаки гормональной дисфункции, то, как правило, это является свидетельством компенсаторных возможностей эндокринной системы, а значит, наблюдается снижение активности или количества гормонов практически во всех звеньях эндокринной цепочки.

Такий стан називається полігландулярною недостатністю (ПОНЕДІЛОК).Розрізняють фізіологічну та патологічну види цієї дисфункції.

До фізіологічної полігландулярної недостатності можна віднести вікову дегенерацію ендокринної системи з рівномірним зниженням функціональної активності всіх залоз внутрішньої секреції.Фізіологічна полігландулярна недостатність багато в чому визначає процеси, асоційовані зі старінням, тобто зниження функціональної активності, фізичної сили, витривалості, вікове зниження когнітивних функцій.

Розуміння цих механізмів дозволило активно використовувати замісну гормональну терапію в антивікових профілактичних та лікувальних програмах.

Патологічна ж полігландулярна недостатність може виникнути у будь-якому віці і торкнутися будь-яких комбінацій залоз внутрішньої секреції.Механізми розвитку патологічної ПН та «вхідні точки» різняться.Наприклад, дисфункція на рівні осі «щитовидна залоза – надниркові залози» може початися з надниркових кризів та виснаження на тлі стресу, що вимагатиме підвищеної напруги обміну речовин в цілому та регуляції з боку гормонів щитовидної залози, які в цей момент вимушено приймають на себе функціонал гормонів надниркових залоз.Однак таке перенапруга не може тривати довго, і функціональні можливості щитовидної залози швидко виснажуються, через що розвивається паралельна дисфункція двох систем гормональної регуляції.

Аналогічні ланцюжки розвитку дисфункції виникають не тільки в осі «надниркові залози», але і в осі «надниркові залози», а також у центральній нейрогуморальній осі «гіпоталамус – гіпофіз – надниркові залози», таким чином замикаючи всі ендокринні залози в єдину.

Іншим механізмом розвитку полігландулярної недостатності є аутоімунне ураження залоз внутрішньої секреції.У такому разі дисфункція кількох органів розвивається практично в один і той же час з однаковою швидкістю, яка залежить від активності системного запального процесу, а декомпенсація роботи залози - від швидкості дегенерації її клітин та здатності до регенерації.

Так, ушкоджувана в процесі аутоімунного тиреоїдиту щитовидна залоза може досить довго виконувати свої функції з вироблення гормонів навіть при високому титрі аутоантитіл, а ось бета-клітини підшлункової залози гинуть значно швидше, а регенеративний потенціал - короткостроковий і вкрай обмежений, що визначає потребу.діабеті 1-го типу.

У контексті розуміння механізмів аутоімунних захворювань наявність запального аутоімунного процесу будь-якої локалізації, як то: бронхіальна астма, хвороба Крона або артрит, з великою ймовірністю в обмежений проміжок часу призведе до дисфункції однієї або декількох залоз внутрішньої секреції, як правило – щитовидної залози та надпочечної залози.

Опять же, если воспалительный процесс затронул одну железу оси, то другие железы будут также дисфункциональны по механизму истощения. К сожалению, современные медицинские стандарты фокусируют внимание только на преобладающем по клинической картине процессе и только через заместительную терапию без воздействия на воспалительное звено патогенеза и поддержки желез, находящихся в состоянии функционального перенапряжения.

Системний підхід корекції полігландулярної недостатності з урахуванням усіх механізмів її розвитку є єдиною вірною стратегією відновлення та підтримки функціонального ресурсу.

Полігландулярна недостатність – пусковий механізм розвитку каскаду дегенеративних процесів, оскільки провокує розвиток метаболічного синдрому, кардіоваскулярної патології, порушення центральної та периферичної нервової систем.Безумовно, вік, послідовність та швидкість залучення систем органів мають індивідуальні особливості, як і рівень декомпенсації кожної з цих систем окремо.Проте загальна спрямованість процесу залишається єдиною.

Полігландулярна недостатність та гормональні дисфункції – основні фактори ризику розвитку дисрегуляції обмінних процесів, у тому числі на рівні мітохондрій.Це робить полігландулярну недостатність основним чинником розвитку мітохондріальної дисфункції, а ендокринологічне втручання – невід'ємною частиною терапевтичної стратегії мітохондріальної медицини.